Забужко Оксана Стефанівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Забужко Оксана Стефанівна
Oksana Zabuzhko, 2015.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Оксана Стефанівна Забужко (нар. 1960) — українська письменниця.

Цитати[ред.]

  • Де я — там і буде Вітчизна
  • Нація, котра мислить про світ і себе в ньому категоріями позиченої мови, неминуче мислить несамостійно.
  • Провінція впізнає свій шанс як шанс лише по тому, як він стане минулим.
  • Її Величність Цивілізація, віднявши в людини час і простір для повновартісного почування, тим самим позбавила її органу поетичного слуху.
  • Імперії коштують дорого — і не лише колоніям.
  • Література ніколи не буває невинною — навіть якщо дуже хоче бути такою.
  • Замість робитися майстрами часу, ми стали його бранцями.
  • В'язниця — не для поетів, поетам належиться проходити крізь стіни.
  • Недописаний вірш утворює екологічну нішу.
  • Відходити вчасно — то теж, що не кажіть, знак богообраності.
  • Коли винні всі, сама ідея вини — а отже, й суду, і навіть просто оцінки — втрачає сенс.
  • В дитинстві ми всі ще такі, як задумала доля.
  • Це неможливо — почати спочатку:
  • Знов опиняєшся там, де стояв.
  • Відвічна правота роду супроти виламаної з його регул одиниці — моторошна штука.
  • Єдиний наш вибір був і залишається — межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває.
  • Те, наше, коротке, як видих.
  • Найстрашніше завжди діється з іншими, і тому найстрашнішого нам ніколи не взнати.
  • Вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
  • … депутатство в Україні — тяжка психічна хвороба з усіма ознаками втрати почуття реальності …[1]
  • Взагалі все, що українці здатні про себе повідати, — то як, і скільки, і на який спосіб їх били. «Польові дослідження з українського сексу»
  • Ціла література наша горопашна — лиш зойк приваленого балкою в обрушенім землетрусом домі: я тут! я ще живий! «Польові дослідження з українського сексу»
  • Перша і головна заповідь письменника: Не збреши. Здавалося б, просто. Та саме вона, коли триматись її послідовно, й робить літературу небезпечною професією — як у альпініста або водолаза… [1]
  • От вам і всенький жіноцький вік — не встигаєм оханутися, а вже й дочка на виданні, а ти — вже бабою, дарма, що й тобі ще брови не злиняли, — агов, люди, а де ж моє життя, в яку ополонку провалилося за щоденним поранням — шпортанням, хата — поле — город — кури — гуси — свині — корови, дитячі хвороби, ниючи надвечір крижі, й не згадати коли востаннє на небо дивилася?… Мовчи, бабо, знай мовчи, менше гріха буде. [2]
  • Як закохана жінка може пояснити фригідній проститутці, навіщо спати з чоловіком, коли він не платить? [3]
  • В людині обов’язково має бути система ціннісних реґуляторів, щоб її «не понесло». В когось це страх Божий, в когось «мама розказала, чого не можна», у когось, як Прохасько писав, «50 профілів за спиною», які не дають тобі зробити негідний вчинок, і це вже культура – таке почуття солідарності не тільки з живими, а й мертвими, сорому перед Стусом чи Гете… Різні можуть бути регулятори – але обов’язково має бути щось, що більше од власного «я».[2]
  •  

Україна до Чорнобиля була радянська, бо вона була перелякана. Україна після Чорнобиля відкрила, що є сили, страшніші за КГБ. І ось так почалася українська незалежність.[3]«Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Розпад СРСР. Екологія»

Примітки[ред.]

  1. Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 197.
  2. Інтерв'ю lb.ua, 20 квітня 2016.
  3. Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Розпад СРСР. Екологія // Телеканал ZIK — Переглянуто: 14 квітня 2017

Джерела[ред.]