Забужко Оксана Стефанівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Забужко Оксана Стефанівна
Oksana Zabuzhko, 2015.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Оксана Стефанівна Забужко (нар. 1960) — українська письменниця.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


А[ред.]

  •  

А ось день, про який я мрію, очевидно, прийде тоді, коли скінчиться війна, бо поки що ти не можеш дезертирувати зі свого «персонального інформаційного фронту»[1]...

В[ред.]

  • В дитинстві ми всі ще такі, як задумала доля.
  • Взагалі все, що українці здатні про себе повідати, — то як, і скільки, і на який спосіб їх били. «Польові дослідження з українського сексу»
  • Відвічна правота роду супроти виламаної з його регул одиниці — моторошна штука.
  • Відходити вчасно — то теж, що не кажіть, знак богообраності.
  • Вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
  • В людині обов’язково має бути система ціннісних реґуляторів, щоб її «не понесло». В когось це страх Божий, в когось «мама розказала, чого не можна», у когось, як Прохасько писав, «50 профілів за спиною», які не дають тобі зробити негідний вчинок, і це вже культура – таке почуття солідарності не тільки з живими, а й мертвими, сорому перед Стусом чи Гете… Різні можуть бути регулятори – але обов’язково має бути щось, що більше од власного «я».[2]
  •  

Всі базові тексти всіх релігій та ідеологій, які мали тривалу владу над людством, — це все дуже добра література. Євангельській історії, нівроку, дві тисячі років — вона перетриває і нас, і наших дітей. Навіть оцей добір чотирьох канонічних Євангелій теж дає свою оптику — це ніби чотири різні мемуари про ті самі події[3].

  • В'язниця — не для поетів, поетам належиться проходити крізь стіни.

Д[ред.]

  • … депутатство в Україні — тяжка психічна хвороба з усіма ознаками втрати почуття реальності …[4]
  • Де я — там і буде Вітчизна

Є[ред.]

  • Єдиний наш вибір був і залишається — межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває.

З[ред.]

  • Замість робитися майстрами часу, ми стали його бранцями.

І[ред.]

  • Імперії коштують дорого — і не лише колоніям.

Ї[ред.]

  • Її Величність Цивілізація, віднявши в людини час і простір для повновартісного почування, тим самим позбавила її органу поетичного слуху.

К[ред.]

  • Коли винні всі, сама ідея вини — а отже, й суду, і навіть просто оцінки — втрачає сенс.

Л[ред.]

  •  

Леся Українка написала в одній зі статей, що видатні люди не визначаються в побуті легким характером, бо їм усім властива далекозорість. Ти справді мислиш собі на далеку ціль, бачиш свій життєвий план як частину велетенської культурної роботи, розрахованої на роки і роки вперед, і все, принесене життям, автоматично краєчком спинного мозку сприймаєш як допомогу або перешкоду. І те, що є перешкодою, скидаєш з корабля, як баласт викидається з трюму[5].

  • Література ніколи не буває невинною — навіть якщо дуже хоче бути такою.

Н[ред.]

  •  

Найкращі сторінки мені пишуться з дев'ятої до першої дня. І коли воно валить, і коли воно йде так, як треба, і ти вже потім дибаєш собі на кухню за кавою чи соком з оцим відчуттям глибокого щастя, що ти на своєму місці і робиш щось потрібне[1]...

  • Найстрашніше завжди діється з іншими, і тому найстрашнішого нам ніколи не взнати.
  • Нація, котра мислить про світ і себе в ньому категоріями позиченої мови, неминуче мислить несамостійно.
  •  

Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники — для якоїсь елементарної психологічної санації. Має з'явитися армія першорядних літераторів, яка би не лише фіксувала біжучу історію (бо епос нинішньої війни можна буде написати лише через років двадцять-тридцять), а проговорювала б суспільству певні речі, без яких воно просто не розуміє, що з ним відбувається і чому[6].

  • Недописаний вірш утворює екологічну нішу.

О[ред.]

  • От вам і всенький жіноцький вік — не встигаєм оханутися, а вже й дочка на виданні, а ти — вже бабою, дарма, що й тобі ще брови не злиняли, — агов, люди, а де ж моє життя, в яку ополонку провалилося за щоденним поранням — шпортанням, хата — поле — город — кури — гуси — свині — корови, дитячі хвороби, ниючи надвечір крижі, й не згадати коли востаннє на небо дивилася?… Мовчи, бабо, знай мовчи, менше гріха буде. [1]

П[ред.]

  • Перша і головна заповідь письменника: Не збреши. Здавалося б, просто. Та саме вона, коли триматись її послідовно, й робить літературу небезпечною професією — як у альпініста або водолаза… [2]
  • По суті, національна мова — чи не єдина абсолютно необорна нематеріальна даність, із форм якої душа негодна вийти так само, як із «приділеного» їй тіла: словом структурується все наше внутрішнє життя, від мислення до сновидінь[7]...
  • Провінція впізнає свій шанс як шанс лише по тому, як він стане минулим.

Т[ред.]

  •  

Творчі кризи — це достатньо регулярна штука, не пов'язана з ревізією життєвого шляху. Неминуче, на певному етапі, як і багато українських письменників до тебе, ти приходиш до розуміння, що ліміт твоєї реалізованості визначається не тільки тобою. Щоби мати велику літературу, потрібне заможне розвинене суспільство[8].

  • Те, наше, коротке, як видих.

У[ред.]

  •  

Україна до Чорнобиля була радянська, бо вона була перелякана. Україна після Чорнобиля відкрила, що є сили, страшніші за КГБ. І ось так почалася українська незалежність.[9]«Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Розпад СРСР. Екологія»

  •  

У Франка є абсолютно страшний вірш «Три долі» про те, як дві добрі богині-Долі обдаровують дитину всілякими талантами, а третя, зла, говорить їй, що «будеш русином і хлопським сином», — і це автоматично перекреслює можливість реалізувати дари перших двох фей[10].

Ц[ред.]

Ч[ред.]

  •  

Чим краще розумієш життя, тим більше усвідомлюєш: все, що з тобою відбувається, є в категорії чуда. Тому почуття вдячності за чудо — це результат певного рівня чутливості, який є ознакою мудрості[11].

Я[ред.]

  •  

Я є тим, кого по-англійському називають born writer. На своїх майстер-класах я говорю молодим авторам, що письменник — це той, хто бачить життя як текст, хто вміє прочитувати його як ось цю саму плинну, вічно мінливу, нескінченну множину текстів[12].

  • Як закохана жінка може пояснити фригідній проститутці, навіщо спати з чоловіком, коли він не платить? [3]

Примітки[ред.]

  1. а б RECвізити1, 2015, с. 250
  2. Інтерв'ю lb.ua, 20 квітня 2016.
  3. RECвізити1, 2015, с. 258
  4. Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 197.
  5. RECвізити1, 2015, с. 254
  6. RECвізити1, 2015, с. 272
  7. Мова - це теж батьківщина / Упорядн.: Н. Николин. — Львів: Видавництво "Свічадо", 2008. — С. 12
  8. RECвізити1, 2015, с. 251
  9. Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Розпад СРСР. Екологія // Телеканал ZIK — Переглянуто: 14 квітня 2017
  10. RECвізити1, 2015, с. 252
  11. RECвізити1, 2015, с. 273
  12. RECвізити1, 2015, с. 249

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg