Бажан Микола Платонович

Бажан Микола Платонович

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Микола Платонович Бажан (9 жовтня 1904, Кам'янець-Подільський — 23 листопада 1983, Київ) — український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Академік АН УРСР (з 1951 року), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 року), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964 року), народний поет Узбецької РСР.

Цитати

• Дорого зустрічей і тиха путь прощань,
  Людська дорого, — просто стелься,
  Відбивши на холодних рельсах
  Огні ночей і дотики світань!

(Дорога // С. 109–110)

• І серце в путь мене веде,
  І я не йти — не можу…

(Розмова сердець // С. 339)

• Іде по європах мара Достоєвського
  І шкрябає пальцем в двоїсті серця.

(Смерть Гамлета)

• …О жовті черепи, — прикмети межові
  На скорбних перехрестях війн…
  Прикмети вірного маршруту —
  Ці жовті черепи зіницями на схід.
  Повз мертву голову забуту
  Йдуть люди в радісний похід…

(Слово о полку // С. 126)

• Поволі родяться слова нічних нарад —
  Про мсту і смерть шляхетству на Вкраїні
  В холодноярській радяться святині
  Козак, і гречкосій, і збіглий з військ солдат.

(Залізнякова ніч)

• Столоначальники, убивці, сутенерики,
  Раби раба і служники слуги,
  Сини російської імперської істерики,
  Самодержавної нещадної нудьги,
  Всесвітнє падло і вселюдська гнусь,
  Здихайте у своїй зачиненій конурі!
  Повстала у вогні, в пожежі, в герці й бурі
  Вкраїна інша й інша Русь…

(Розмова сердець // С. 341)

Джерело

• Бажан, Микола. Вибрані твори: у 2 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 1. — 608 с.