Костенко Ліна Василівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костенко Ліна Василівна
Lina Kostenko.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Львів, вул. Ліста. Графіті з віршем Ліни Костенко.

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930) — українська письменниця-«шістдесятниця», поетеса. Авторка романів у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987 року) та «Берестечко» (1999), прозового роману «Записки українського самашедшого» (2010) та інші.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


А[ред.]

  •  

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт[1][2]«Пісенька з варіаціями», збірка «Триста поезій»

  •  

А часом вже і думаєш, — а може, люди віруси, от просто собі віруси на цій живій Землі?![3]«Жаби ганяють ряску над нуклідами», збірка «Мадонна перехресть»

  •  

А як пильніше глянуть навкруги — все хтось комусь на світі вороги[4]«Берестечко»

Б[ред.]

  •  

Біда сьогодні буть домовичками, у інтер'єрах казка не живе[5]«Домовичкам незатишно у місті», збірка «Мадонна перехресть»

  •  

Блаженний сон душі мистецтву не сприяє[6][7]«Що доля нелегка — в цім користь і своя є», збірка «Триста поезій»

  •  

Бо хто в путі надовго зупинився, на того шаром осідає пил[8]«Шлях», збірка «Поезії»

В[ред.]

  •  

В дитинстві відкриваєш материк,
Котрий назветься потім — Батьківщина[9][10]«В дитинство хочу, там усе моє»

  •  

В життя приходиш чистий і красивий. З життя ідеш заморений і сивий…[2]«Маруся Чурай»

  •  

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом[11]«Інкрустації», збірка «Вибране»

  •  

Воно з-за ґрат свободу краще видно. То добрий вишкіл іноді — тюрма[9][12]«Берестечко»

  •  

Всі люблять Польщу в гонорі і славі. Всяк московіт Московію трубить. Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить[10]«Берестечко»

Г[ред.]

  •  

Глобальне людство хоче ковбаси,
а вже вона з нуклідами і сказом[3]«Усе змінилось…», збірка «Триста поезій»

  •  

Гублю себе, коли служу рабам[4]«Маруся Чурай»

Д[ред.]

  • Де воля спить, її ще й приколишуть[9]
  •  

Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там[9][13]«Маруся Чурай»

  •  

Душа — єдина на землі держава, де є свобода чиста, як озон.
Кордон душі проходить над світами, а там нема демаркаційних зон[9][11]«Летючі катрени», збірка «Вибране»

  •  

Для лаврів сучасності треба чавунні скроні[14].

Е[ред.]

  •  

Епоха несприятлива — ламає іще в колисці геніям хребти[15]«Усі вже звикли…», збірка «Вибране»

Є[ред.]

  • Єдине, що від нас іще залежить, —
Принаймні вік прожити як належить.[9]
  • Єдиний, хто не втомлюється, — час.[9]

Ж[ред.]

  •  

Життя — це оббирання з реп'яхів,
що пазурами уп'ялися в душу[16][17]«У драмі людській небагато дій», збірка «Триста поезій»

  •  

Життя як вірш без пунктуації, а смерть поставить крапку і тире[8]«Тінь Марії», збірка «Над берегами вічної ріки»

З[ред.]

  • Зараз все менше людей, в яких уособлюється Україна, які готові за неї боротися, в яких є ота цивільна одвага, про яку писала Олена Теліга. І от коли таких людей все менше або у них немає цивільної відваги, через те України зараз ніби немає.[2]
  •  

Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла[11]«Мабуть, ще людство дуже молоде», збірка «Вибране»

І[ред.]

  •  

І все на світі треба пережити.
І кожен фініш — це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт[1][2]«Пісенька з варіаціями», збірка «Триста поезій»

  •  

Історія проситься в сни нащадків[18][9]«Інкрустації», збірка «Вибране»

  •  

І хто ми є? Усі усім мільйони. А хтось комусь однісінький один[18]«Фото у далекий вирій», збірка «Вибране»

К[ред.]

  • Клаптенята паперу — то смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою[9]
  • Коли в людини є народ, тоді вона уже людина[9]
  • Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують. Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце обурення все-таки молодь в основному підняла. Старші дуже переживають, у старших сльози стоять на очах від того, що зараз відбувається. Але сказати, що це Україна встала з колін, не можна, бо ця молодь ніколи не стояла на колінах. Не стояли ж ви на колінах? Як вам ця ідея, що ви стояли на колінах? Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах[19]
  •  

Колись були Орфеї, а тепер корифеї[20]«Інкрустації», збірка «Вибране»

  •  

Криши, ламай, трощи стереотипи![21][5]«Криши, ламай, трощи стереотипи!», збірка «Триста поезій»

Л[ред.]

  • Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість[22].
  • Люди, яких можна поважати, вже дорослі[19]
  •  

Людина жартує у двох випадках: коли їй весело і коли їй смутно[5]«Якщо це вимагає пояснення», збірка «Поезії»

М[ред.]

  •  

Мені соромно за мужчин моєї нації. Вони можуть схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню — вони ніколи не схопляться за зброю! — «Записки українського самашедшого»

  • Ми — атомні заложники прогресу[9]
  • Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу[23]
  •  

Митцю не треба нагород. Його судьба нагородила.
Коли в людини є народ, тоді вона уже людина[14].

Н[ред.]

  •  

Настане час — і все піде в архів[16][24]«У драмі людській небагато дій», збірка «Триста поезій»

  •  

Не розстрілюй часу робочого кулеметною чергою слів[24]«Нехай підождуть невідкладні справи», збірка «Річка Геракліта»

  •  

Не час минає, а минаєм ми[2]«Відозва до балакучого гостя», збірка «Вибране»

  • Народ шукає в геніях себе[9]
  • Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову[9]
  • Не треба думати мізерно,
Безсмертя є ще де-не-де…[9]
  •  

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста[9][25][26]«Вже почалось, мабуть, майбутнє…», збірка «Триста поезій»

О[ред.]

  •  

Ох, лицарю, не зв'язуйся з отарою — вона тебе затопче в пилюгу[12]«Балада моїх ночей», збірка «Вибране»

П[ред.]

  •  

Поезія і популярність — у цьому завжди є якась полярність[9][27][20]«Усе змінилось…», збірка «Триста поезій»

  • Поки що я можу з жахом сказати: докотили Україну до прірви і поки не з'явиться ота цивільна відвага в людях, доти вона так і буде ця Україна — декоративна. Незалежність ворушить «вусами уві сні». [3]
  •  

Політичної біжутерії не ношу![28][29]цими словами поетеса відмовилася від звання Героя України

  •  

Поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить[9][4]«Берестечко»

С[ред.]

  •  

Сміятись краще все-таки, ніж плакать[30][11]«Маркова скрипка», збірка «Триста поезій»

  •  

Страшні слова, коли вони мовчать[9][31][10]«Страшні слова…», збірка «Триста поезій»

Т[ред.]

  •  

Те, що вчора було прогресом, завтра стане іхтіозавром[24]«Інкрустації», збірка «Вибране»

  •  

Тепер Жар-птиці не буває. Жар-птицю будень убиває[5]«Інкрустації», збірка «Вибране»

У[ред.]

  •  

У драмі людській небагато дій:
дитинство, юність, молодість і старість[16][32]«У драмі людській небагато дій», збірка «Триста поезій»

  •  

Усе і всіх віки перетривали[33][2]«Гондоли — чорні», збірка «Триста поезій»

Х[ред.]

  •  

Хто не має власного таланту, того присутність генія гнітить[15]«Сніг у Флоренції», збірка «Вибране»

Ц[ред.]

  •  

Це так природно — відстані і час[2]«Осіння хуртовина», збірка «Гіацинтове сонце»

Ч[ред.]

  •  

Час — він мудрий, фікції скасує[24]«День за днем…», збірка «Вибране»

  • Чи нас Господь почує усіх разом, коли з нас кожний просить про своє?[34]
  •  

Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз.
Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна[11]«Маруся Чурай»

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 19 березня 2016 року.

Ш[ред.]

  •  

Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине…[9][35][36]«Вже почалось, мабуть, майбутнє…», збірка «Триста поезій»

  •  

Шукайте цензора в собі[37][5]«Шукайте цензора в собі», збірка «Триста поезій»

Щ[ред.]

  • Ще не було епохи для поетів,
Але були поети для епох[9]
  •  

Що є життя? Це — проминання тіней[2]«Сніг у Флоренції», збірка «Вибране»

  •  

Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?![4]«Берестечко»

Ю[ред.]

  •  

Юрба у люті — то вже не громада[12]«Берестечко»

Я[ред.]

  • Я б просила у цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: люди, будьте взаємно ввічливі[9]
  •  

Я знаю грамоту свободи — її підписують мечі![9][12]«Берестечко»

  • Якщо нації весь час кажуть, що вона упосліджена, меншовартісна, менталітет не такий, вона спить, вона стоїть на колінах, у неї апатія, і весь цей набір, іде абсолютний психологічний демонтаж нації[19]
  • Якщо платити злочином за злочин, то як же й жити… на землі?[9]

Чиста нагорода з чистих рук (промова) (1990)[ред.]

  •  

Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно. І яка це була нагорода — священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, зда­ється, перстень. Знаю тільки, що з давніх давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед суспільством[14].
З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Травень 1990 року, Вашінґтон, Джорджтаунський ун-т

  •  

Досить згадати хоча б трьох славетних поетів — Данте, Петрарку і Торквато'Гассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим він­ком на голові. Важко собі уявити цю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був увінчаний цим лавровим вінком, це при­малював йому Рафаель, вже на посмертному портреті[14].

  •  

Петрарка теж так і не дочекався гідного визнання. І з гніву, з обра­зи за поезію, за поетів, він сам собі поклав на свою втомлену голову лавровий вінок,— не з марнославства, а щоб не була понижена в очах людства велич поетичного генія[14].

  •  

Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому, вже мертвому, поклали на груди.
Така сумна історія найславетніших лавреатів, то що вже казати про тих, що не сягнули їхньої слави, хоч і мали талант і працювали под- вижницьки для своїх народів[14]?

  •  

Коли три роки тому мені вручали Державну премію імені Т.Г. Шев­ченка, я подякувала Шевченкові. Бо не державі ж дякувати, не пар­тії — яке вони мають відношення до Шевченка[14]?

  •  

Українська література на сучасному етапі входить у таку вже звич­ну для неї, а на цей раз, можливо, ще болючішу й тяжчу фазу, ніж у всі періоди дотеперішніх «відлиг». Ми ж не маємо нормального літе­ратурного процесу. Ми живемо від періоду до періоду. Ми задихаємось і гинемо між цими періодами. І коли, нарешті, настає, здавалось би, найвищий час, щоб творити справжню літературу, знову зчиняються суспільні катаклізми, знову треба йти від письмового столу на мітин­ги, в боротьбу, знову прокручуються в барабані історії ті ж самі проб­леми, ті ж гасла, не вирішені, не викричані протягом багатьох століть[14].

  •  

Сьогодні нам повертають письменників, що бу­ли вбиті півстоліття тому. А коли ж літературі буде повернуте ненапи­сане сьогодні[14]?

  •  

Укра­їнський письменник ніби як не має права належати своєму мистецтву, реалізувати свій талант, зрештою, усамітнитися, чути оту саму «му­зику слова» писати. Він не може, як Гюго, поселитися на маяку. Він всеодно буде вдивлятися у те своє трагічне море, і все світитиме, щоб хтось не заблукав, не розбився об рифи наших проблем[14].

  •  

Як мистецтво подасть образ свого народу, його ментальність,— так світ і сприйме[14].

  •  

А мій народ іде на межі поля і неба. І якби Тарас Шевченко не напи­сав «Заповіт», занедужавши тоді в Переяславі, то хто зна, чи йшов би досі наш народ навіть і по цій межі свого національного буття. А одна­че йде. Завдяки своєму геніальному поетові. Вся річ у тому, щоб не ур­валася ця можливість творення справжньої поезії[14].

  •  

Все потрібно — і йти у вир суспільних проблем, боротьби і протистояння. І писати. Не змар­нувати можливостей Слова. Бо добігає кінця XX століття, а ми все ще тільки боремося за право на свою мову[14].

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. а б Триста поезій, 2019, с. 242
  2. а б в г д е ж Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 590
  3. а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 597
  4. а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 595
  5. а б в г д Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 593
  6. Триста поезій, 2019, с. 379
  7. Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 605
  8. а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 588
  9. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Ліна Костенко й українська лексикографія кінця ХХ — початку ХХІ ст. / В. Статєєва // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 54-64.
  10. а б в Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 602
  11. а б в г д Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 594
  12. а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 596
  13. Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 18
  14. а б в г д е ж и к л м н п Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Ліна Костенко Чиста нагорода з чистих рук
  15. а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 604
  16. а б в Триста поезій, 2019, с. 256
  17. Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 589
  18. а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 592
  19. а б в [1]
  20. а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 603
  21. Триста поезій, 2019, с. 369
  22. 365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
  23. Крилаті вислови про українську мову, які актуальні досі.
  24. а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 591
  25. Триста поезій, 2019, с. 389
  26. Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 600
  27. Триста поезій, 2019, с. 318
  28. Нагороди в Україні: престиж чи девальвація?
  29. Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 48
  30. Триста поезій, 2019, с. 222
  31. Триста поезій, 2019, с. 390
  32. Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 589—590
  33. Триста поезій, 2019, с. 374
  34. Мудрість віків: вибр. афоризми/упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009. — С. 71.
  35. Триста поезій, 2019, с. 388
  36. Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 598
  37. Триста поезій, 2019, с. 241

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg