Київ

Київ — столиця та найбільше місто України.

Цитати

Київ — матір городів руських. — «Повість минулих літ»

	Це престольний город, царствуючий із давніх часів, звідки на весь світ благодать Божа зросла і засяяла.
	— Дем'ян Многогрішний

З літературних творів

	Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий наш діду Києве! Бо й велика слава не раз тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались… Скілько-то князів, лицарства і гетьманів добуло, воюючи за тебе, слави; скілько-то на твоїх улицях, на тих старосвітських стогнах, на валах і церковних цвинтарях пролито крові християнської!
	— Пантелеймон Куліш, «Чорна рада»

	Рідко, може, єсть на Вкраїні добра людина, щоб ізжила вік, да не була ні разу в Києві.
	— Пантелеймон Куліш, «Чорна рада»

	Столиця України — Київ. Виконує обов'язки «матері городів руських». Батька городів руських не знайдено, але він безперечно десь є.
	— Остап Вишня

	— Господи, як тут у Киіві гарно. А як подумаю, що оце треба вертатись додому, то міні здається, що треба через день умірати. — Кайдашева сім'я, слова Малашки
	— Іван Нечуй-Левицький

	Стоять київські гори непорушне, заглядають в синій Дніпро, як і споконвіку, несуть на собі пам'ятку про минувшість для того, хто схоче її розуміть, і ждуть не діждуться, поки знов вернеться до їх слава старого великого Києва, поки знов заквітчають їх потомки давніх батьків свіжими квітками історії... — Хмари, 1871
	— Іван Нечуй-Левицький

	Ви помічали, як фіолетові барви щовечора охоплюють київські пагорби? Іноді кольори набувають легкості, прозорості, аж до ніжно-бузкового, потім густішають до глибокого лілового… Особливо це помітно навесні, коли повітря прогрівається лише вдень, коли сонце сідає за Кирилівськими висотами. Чому ці кольори такі дивні саме у граді Києві, новому Єрусалимі? Фіолетовий поєднує червоний і синій, неначе зводить разом крайні барви веселки, спектра світла. Колір казки, містики, чародійства. Початок і кінець, перший і останній… «Альфа й Омега». Єднаючи кольори, фіолетовий не залишає місця чорному – тобто жалобі, смерті, небуттю. То також барва спостережливих поетів, письменників – як українців, так і чужинців, котрі відчули-побачили цей київський колір. То барви й одного видатного митця. Великий Михайло Врубель спостеріг, прийняв, опанував фіолет своїх картин, здається, саме в Києві. У вічному місті кольори лілового, бузкового, мов саме повітря, проникли до творів Врубеля і стали знаком майстра. — «Збирачі туманів», 2017
	— Олесь Ільченко

	Відомий естет і літературознавець Віктор Шкловський, описуючи вступ петлюрівців до Києва, був глибоко обурений, що вони затіяли українізацію, бо, за його словами, Київ завжди був російським. І збрехав наш естет, як уже в наш час збрехала була Магілєвская, стверджуючи, що Київ завжди «гаваріл па-рускі». Якби Шкловський сказав, що Київ був польським чи єврейським, то мав би більше рації. Російським Київ став в середині ХІХ сторіччя, коли, знищивши магдебурзьке право, з центральної частини виселили українців і заселили заїжджими чиновниками та купцями. — «Загадкова душа»
	— Юрій Винничук

	По Києву ходять «Свідки Єгови», у них тут Міжнародний конґрес на стадіоні «Олімпійський». По Києву багато хто ходить. У нас тут мотиляється такого-всякого люду. Всі конфесії, партії, угруповання й секти, братства і панібратства, і «Посольство Боже». Тамплієри, місіонери і проповідники. Нелегали і неформали, кілери й наркоділери, і шахраї міжнародного класу. Як колись було все заборонено, так нині усе дозволено. Сипонуло, як з мішка. Ми країна вільна, у нас тут прохідний двір. Часом щось таке загніздиться — ніякий протяг не видме. — «Записки українського самашедшого».
	— Ліна Костенко

	Нічний Київ мені був ніби кава, про яку забув, а коли згадав — вона ще не остигла. Київ був — як музика. Київ плавився від власної чарівності. Все було так неймовірно, що я просто не міг не наздогнати цю дівчину. — «Світ не створений»
	— Мирослав Лаюк

	Найбільш життєлюбне місто України. Стоять каштани у свічках — рожево-жовтих, хлопавках-султанах. Молоді жінки в контрабандних шовкових куртках. Погромний липовий пух у нервовому травневому повітрі. Окасті більшороті діти. Вуличний шевець працює під липами життєрадісно та ритмічно… Старі «молочарні», де північні прибульці заїдали кислим молоком і пишками грім петлюрівських гармат, усе ще на місцях. Вони ще пам'ятають останнього київського сноба, який ходив Хрещатиком у панічні дні в лакових туфлях-човниках і з картатим пледом, розмовляючи ввічливішою пташиною мовою. І пам'ятають Гришеньку Рабіновича, більярдного мазчика з петербурзького кафе «Рейтер», якому довелося на мить стати начальником карного розшуку та міліції.
	Самый живучий город Украины. Стоят каштаны в свечках — розово-желтых, хлопушках-султанах. Молодые дамы в контрабандных шелковых жакетах. Погромный липовый пух в нервическом майском воздухе. Глазастые большеротые дети. Уличный сапожник работает под липами жизнерадостно и ритмично… Старые «молочарни», где северные пришельцы заедали простоквашей и пышками гром петлюровских пушек, все еще на местах. Они еще помнят последнего киевского сноба, который ходил по Крещатику в панические дни в лаковых туфлях-лодочках и с клетчатым пледом, разговаривая на самом вежливом птичьем языке. И помнят Гришеньку Рабиновича, биллиардного мазчика из петербургского кафе «Рейтер», которому довелось на мгновение стать начальником уголовного розыска и милиции.
	— Осип Мандельштам

З поетичних творів

	Столиця української держави — О місто Київ! Наша гордість, слава! Весняний Київ у каштанів цвіті — найкрасивіше місто в цілім світі!
	— Надія Дичка

	За мною Київ тягнеться у снах. Зелена глиця і темнава червінь достиглих черешень. Не зрадьте, нерви: попереду - твій край, твій крах, твій прах. Прослалася дорога - вся в снігах, і простори - горбаті і безкраї - подвигнуть розпач. О коханий краю, ти наче посаг мій - у головах. І сива мати височіє в снах. Рука її, кістлява, наче гілка у намерзі. Лунає десь гагілка, і в сонці стежка. Й тупіт у степах.
	— Василь Стус

	Тисячолітньому Києву закортіло омолодитися. Раптом Київ відчув готелі, електрички, тролейбуси, поїзди, міст Патона і незграбні будинки Хрещатика. Шершавий асфальт Київ лизнув своїм язиком язичницьким — і схили Зеленого театру почали проростати куницями, віверицями, буй-турами, зареготала, розганяючи Дніпрові хвилі, поганська Ярилова голова. Київ астматичне закашлявся. Протягами метро електропоїзди задеренчали злякано, бо кільканадцять шарів ґрунту, білого од людських кісток, кінських черепів, сивого попелу ритуальних крад, набрижилися, як шерсть на шиї розгніваного бика. Київ натужився і затих: де його в бісовій мамі підняти оце збіговисько новобудов, проспектів, магістралей і високі черева нерозроджених земляків своїх? А побила б тебе сила божа, вилаявся язичницький Київ. Але побачив зграйку піонерів і, присоромлений, нахилив голову. Сховався — і нічичирк. — 1965
	— Василь Стус

	В невільницьких шляхах відмарилось поволі, вже не шумлять тополі у мене в головах, І рідний Київ мій у золото гучливе не вдарить шанобливо і не окрилить мрій, медяні гуки бань стар-княжої Софії не оживлять надії і чару повертань. — Вірші 1973-1979 рр., що не ввійшли до збірки "Палімпсести", з листів дружині
	— Василь Стус

	В ночі осінні, холодні й нудні Часто ввижається Київ мені. Вийду з палатки, у темінь пірну, Думкою-мрією в Київ майну. Мріють крізь хмари зорі вгорі, Мов на бульварі чудні ліхтарі. Вітер ущухне, то знов загуде — Аж сторонюся: тролейбус іде. Парки і сквери, театри і шум. Як вас прогнати із серця, із дум? Що мені діять — не можу забути Площу Богдана, вогні інституту. Що мені діять і як мені буть — Київ казковий не в силі забуть! В серці своїм на будову несу Києва горду і вічну красу. Стіни мурую, проспекти кладу, З степом безлюдним розмову веду: Бачиш, сюди ми зійшлися усі Тому, що служимо праці й красі, Тому, що мріє поставити кожен Місто, красою на Київ схоже! — «Мій Київ», 1953
	— Василь Симоненко

	Прекрасний Києве на предковічних горах! Многострадальному хвала тобі, хвала! Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла, Воскресне день життя і весен неозорих! — 1943
	— Максим Рильський

	На срібнім березі Дніпра Слов'янства золота столице, Світанку мови і добра, Вікно у світ стооке і столице, Всі сто століть у скрути і жалі Під небозвіддям згрозеної днини Ти водиш серцем нашим мужні кораблі З вітрилами на щоглі України.
	— Микола Вінграновський

	...Де стоїть тепер наш Київ, Там була сама гора, Жив там першим Кий з Хоривом, Щек та Лебідь — їх сестра. Над самим Дніпром на горах, Огороджений з боків Ровом, мурами, валами, Київ виріс і розцвів.
	— Олександр Олесь

	Ніхто твоїх не заперечить прав. Так, перший світ осяв твої висоти, До тебе тислись войовничі готи, І Данпарштадт із пущі виглядав. Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав Щербив меча об Золоті ворота, Про тебе теревені плів Ляссота І Левассер Бонплан байки складав. І в наші дні зберіг ти чар-отруту: В тобі розбили табір аспанфути — Кують, і мелють, і дивують світ. Тут і Тичина, голосний і юний, Животворив душею давній міт І «Плуга» вів у сонячні комуни. — «Київ-традиція», 1923
	— Микола Зеров

Див. також

• Софійський собор (Київ)
• Бабин Яр
• Поділ