Неможливо займатися вивченням історії козацтва і не бути патріотом України, тому що козацтво є ментальністю українського народу[1]. — З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1994 року.
Я переконалася, що козацтво було унікальним явищем світової історії і що йому належить найвидатніше місце в історичному розвиткові України. Воно протягом кількох століть відігравало провідну роль у всіх сферах історичного буття українського народу, взявши на себе найважливіші завдання, що стояли перед українською нацією, виступаючи організуючою силою в їх здійсненні[1].
Війна, особливо громадянська, вже не викликала у мене жодних романтничних почуттів, я зрозуміла, що війна – це антиприродна форма виживання і самоутвердження держави, уряду, якоїсь соціальної групи і, навіть, окремої людини. Війни супроводжуються руйнаціями великих матеріальних і духовних здобутків багатьох поколінь, а, головне, – загибеллю маси людей, війни перешкоджають розвиткові цивілізації[1].
Не маючи своєї держави, український народ утворив могутні збройні сили, що, як відомо, є однією з найважливіших ознак держави. Виконання їхніх функцій покладалося на козацтво, тобто на ту частину українського населення, яка мала напівгосподарський, напіввійськовий характер і в середовищі якого склалися військові традиції[1].
Збройні сили України – козацтво виробило блискуче воєнне мистецтво й вело національно-визвольні війни проти султанської Туреччини і Кримського ханства, які загрожували українському народові геноцидом, фізичним винищенням, а також проти магнатсько-шляхетської аристократичної феодально-кріпосницької Речі Посполитої, яка намагалася ополячити й окатоличити український народ, знищити його як націю[1].
Запорозька Січ, де не було кріпацтва, а натомість панували демократичні порядки, становила собою історичну альтернативу тому шляхові, яким ішла Російська імперія з її феодально-кріпосницьким гнобленням, що мало чим відрізнялося від рабства, з її колоніальною політикою денаціоналізації, зросійщення, з абсолютистськи необмеженою централізованою царською владою[1].
Стаття у Вікіпедії
