Новий закон Архімеда

Новий закон Архімеда — програмний вірш Оксани Забужко, написаний 2000-го року^[1].

Цитати про вірш[ред.]

	Вірш, який став нашою «програмою вивільнення жінки», який від початку 2000-го повторюють за нею десяток років на всі тональності жіночі голоси, починається з закону сформульованого чоловіком […]. Варто наголосити два очевидні моменти: по-перше, Забужко проголошує новий (!) закон Архімеда, а по-друге, в науці є аксіома Архімеда (тут саме про неї йдеться), яку поетеса робить Законом (!). Бо ніщо в її світі не має права існувати бездоказово^[2]. — З есею «Оксана Забужко»
	— Ганна Улюра

	«Не руш моїх кіл — мої кола* тобі не належать». Кола — не круги (множини точок площини, чия відстань від центру не більша за радіус), а кола – самі по собі межі. А тут вони ще й посилені безапеляційним «мої». Вірш-роздум про власні межі. Але чому замість «мої кола належать мені» тут – «мої кола тобі не належать»^[2]? — З есею «Оксана Забужко»*
	— Ганна Улюра

	Коли вона в поезії хоче описати якийсь свій страх, поруч вирине образ, а то й просто слово – щілина, розрив, пробоїна. Це знак недовіри, причому добровільно надбаної. Та, кого навчили не довіряти, опанувала це мистецтво ідеально. Щілина вирине й на початку цього вірша, саме її зшиватиме пароплавчик, припасовуючи море до небосхилу. І повториться цей акт знову, вже не така зримо, але значно інтимніше: «Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла, /У нашому* світі!^[2]»* — З есею «Оксана Забужко»
	— Ганна Улюра

	Вона забирає собі чужі слова, сфальсифіковані Історією, роблячи їх істинними; вона говорить мовою, що зникла в часі, відмерла; вона говорить мовою привілейованих чоловіків, відвойованою у привілейованих чоловіків; вона говорить мовою яка стала притулком, збереженням себе в умовах тотальності імперій. Бо в цієї репліки три адресати: «…/Мужчинам, //Імперіям,//Часу://Не руш моїх кіл»^[3]. — З есею «Оксана Забужко»
	— Ганна Улюра

	Ця поезія для Оксани Забужко – і символічне звільнення від влади чоловічого авторитету, і пошук альтернативи, і утвердження свободи. Бо ж що таке свобода, як не здатність сказати будь-кому (і передовсім собі самій): ось це – цінне і важливе, і я не дам це зруйнувати^[1].
	— Ірина Ніколайчук

	«Не руш моїх кіл» — так, за переказом, мовив занурений у роздуми Архімед римському леґіонерові, коли римське військо взяло Сіракузи. NB: коло для давніх греків — не тільки форма запису думки, а й символ цілости та суверенности духовного життя взагалі^[1].
	— Ірина Ніколайчук

Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5

Поділіться цитатами з вашими друзями: