Шкляр Василь Миколайович

Василь Шкляр

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Васи́ль Микола́йович Шкляр (нар. 1951) — український письменник, політичний діяч.

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Б

Бог створив нас як націю, яка живе в режимі боротьби. Звичайно, те, що ми постійно боремось і не маємо часу на розбудову держави, — наша велика біда. Нація так чи інакше має прийти до стабільного й нормального життя. І в Україні воно буде. Можемо тішити себе думкою, що якщо нам випали такі випробування, то, виходить, Господь підготував для нас якусь особливу місію на Землі.

Г

Гострий сюжет будується не на карколомних подіях, а на оповідацькому вмінні.

Д

Де ви побачили небезпеку в націоналізмі? Негативного значення цьому слову надала совєтська пропаганда. Я вважаю, що нам дуже потрібна націоналістична диутатура, бо в умовах демократії важко відновлювати історичну справедливість. Наголошу, що я кажу не про диктатуру якоїсь особи, а про диктатуру закону. Сьогодні вона особливо на часі, адже найрішучіші дії треба робити під час війни, яка дає право на будь-які заборони.

Для мене ідеалом є отамани, на чиї плечі було скинуто всю вину. Отамани — це були оті хлопці, що написали на своєму чорному прапорі «Воля України, або смерть!» і чекали сигналу! Уже з-за кордону, коли наші вожді ще трохи тут щось вирішували, вони чекали, як вони казали, гасла до загального повстання. А сигналу не було. І через те ми зазнали поразки.

К

Кожен камінь, кинутий у мене, лише підвищує мій п'єдестал.

Кожен письменник має обрати, що йому дорожче, — світовий контекст чи власний читач.

	Коли нація йде на націю, рукавички треба знімати. І там, де була пощада — це завжди дорівнювалося зраді. Кожна пощада ворога оберталась для нас великими втратами. Гуманізм — поняття не для війни.
	Ця цитата була обрана цитатою дня 10 червня 2016 року.

Крим — він ніколи не був українським. Його подарував нам Хрущов. Ви знаєте, що таке у бочку меду влить ложку дьогтю? Оце той дьоготь.

Я

Я вважаю, що треба дуже добре знати свою історії й засвоювати її уроки, а в українців, на жаль, коротка пам'ять — навіть не те що у межах століть, а й кількох років. Силу треба черпати з минулого, бо майбутнє — це всього-на-всього мрія.

Я взагалі почасти дуже скептично ставлюся до наших вождів тодішніх… До Петлюри… Я вже не кажу про Грушевського, який був не такий великий історик, як його малюють, тому що історик повинен перш за все робити висновки з історії, а він навіть не знав, що насамперед треба будувати українську армію.

Якщо Антонич був хрущем на вишнях Шевченка, то я — джмелем, який ріс на «Мальвах» Іваничука.

Я не бачу проблеми в міфологізації історичних героїв і окремих часових періодів, бо, на моє переконання, це саме те, чого бракувало нашій культурі й суспільству на етапі творення української людини.

Я часто повторюю, що український націоналізм гуманніший за німецьку християнську демократію чи французький лібералізм. Насправді це патріотизм у дії, рішучість у розв'язанні державних проблем, а у нас його зробили синонімом нацизму й фашизму. Це активна ідеологія, на якій зросло багато сильних держав. Та й нині вона набирає дедалі більше прихильників в успішних європейських країнах. І не треба плутати націоналізм із різними формами екстремізму, до якого схильні деякі організації, створені московськими спецслужбами. Відверті провокації не мають нічого спільного з націоналізмом.

Див. також

• Залишенець. Чорний ворон
• Маруся (роман)
• «Троща»

Джерела

• RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга третя. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 296 с. — ISBN 978-617-679-456-1