Перейти до вмісту

Мідянка Петро Миколайович

Матеріал з Вікіцитат
Мідянка Петро Миколайович
Я — Петрос Обертос,
угророс карпатороджений
від вітця Міклоша,
від Руси Карпатської[1].
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Мідя́нка Петро́ Микола́йович, псевдонім Ропет Камідян (нар. 14 травня 1959 р.) — український поет, педагог, член Національної спілки письменників України. Член Українського ПЕН.

Цитати

[ред.]
  •  

В поезії немає поколінь, вона не знає старших чи молодших. Поезія є позапоколіннєвою, анґельскою, безтілесною в цьому сенсі[1].

  •  

Постмодерну не властива сакральність. Якби наш постмодерн досяг бодай «бойчукістів», я б зняв з голови крисаню, яку, до речі, ніколи не одягав[2].

  •  

Стиль поета — це не лише певна доза діалектизмів, це світ законів і субординацій, який далебі не з хаосу[2].

  •  

Так, я їздив. І що такого?[3]. — Про свою участь у конференції культурного проєкту «Мінська ініціатива», яка відбулася у лютому 2022 року в російському Санкт-Петербурзі

  •  

Я вдосконалювався по-різному: у виборі тем, у специфіці лексики. Нині це не настільки важливо. Під мене не напишуть ні Андрухович, ні Дереш, ні Карпа. Я б під них щось стилізував, але це тільки стилізація, є ще психотропи творчости[2].

Цитати з віршів

[ред.]
  •  

Височієш, Петросе,
як закинута піраміда
старого Мадярорсаґу.
Жалобна Тиса (бо — Чорна)
тягне той чорний пантличок-машличок
до підніжжя самої Чорногорії святої.
Ти видиш, Петросе, П'ятру-Нямц на Волощині,
бачиш Повчпетрі в цім аняорсаґу
і затінюєш мене, малого Петроса
Карпатороса — віри руської[4].

  •  

Я гомоном козацької голоти
Перемузичу царських скрипалів.
Впаду на струни, як тяжка задума,
Затисну посох у руках обох
І поділюсь веселістю і сумом.
Бо пісня — то мій справжній бог.
І божевілля — то не горна кара.
Лиш музика! Лиш безконечна путь!

Простує Ведель трактом, як примара
За ним незрячі лірники ідуть[5]. — «Артемій Ведель»

Цитати про Петра Мідянку

[ред.]
  •  

За віршами Петра Мідянки можна укласти цілу Енциклопедію Центральної Европи, проте ця справа настільки ж марна, наскільки і безґлузда — бо там, де Енциклопедія потребує безлічі томів, поезії достатньо лише одного[6].

  Вано Крюґер
  •  

Ми живемо у дивний час: коли хтось настільки природній, як Мідянка, вважається фруктом екзотичним[6]. — з презентації «Луйтри в небо»

  Василь Герасим'юк
  •  

Петро Мідянка не боїться Знання і не боїться Віри. Іншими словами, не боїться пафосу, не боїться пристрасті, не боїться життя. Не боїться Петро Мідянка і сміху[4].

  — Вано Крюґер
  •  

Поезія Петра Мідянки — це безконечне тривання мови, язика, гір, рік, рослин, людей «звичайних» і видатних — їхній безконечний вир курсує довкола Петроса Карпатороса, котрий скрупульозно записує їх усіх у Книгу Буття — цей вир, ця пульсація і цей запис і є привітання життя[5]..

  — Вано Крюґер
  •  

Читаючи поезію Петра Мідянки, розумієш, що центром Українського Всесвіту є Карпати, а сам Петро Мідянка — центральним поетом української мови — в сенсі перебування в цьому центрі[1].

  — Вано Крюґер

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Вано Крюґер. Розчахнута квітка. — Київ: 2020. — 128 с. — ISBN 978-617-7313-47-1