Голобородько Василь Іванович

	Василь Іванович Голобородько
	Викрали моє ім’я; (не штани ж – можна і без нього жити!); І тепер мене звуть; той, у кого ім’я викрадено. «Без імені»
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Голобородько .

Васи́ль Іва́нович Голоборо́дько (нар. 7 квітня 1945, Адріанопіль Перевальського району Ворошиловградської області) — український письменник, автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Цитати[ред.]

Був такий критик Леонід Коваленко, він завжди питав – а чого в тебе нема віршів про Донбас, про шахту, ти ж там працюєш? Та я працюю в українській мові, і мені байдуже, чи я в Ростові живу, чи в Луганську, чи в Ріо-де-Жанейро. Я живу в українській мові^[1].

Для мене поезія, – це свято мови, витворення якихось смислів. Не кристалізованих. Як у Верлена, чим менше визначені смисли, тим справжніша поезія^[2].

Мій перший літературний учитель — ранній Тичина. На мене вплинули його цикли «Пастелі» та «Енгармонійне» — такі образні метафоричні вірші. Впливав потім своєю метафоричністю Вінграновський^[3].

Ніколи не можна ідентифікувати поезію з життям. Поезія – це – мрії, уявлення автора, абстракція, часом потік підсвідомості... використання фольклорних мотивів, як ось про коня і вершника^[2]...

Починав писати свої вірші російською мовою, бо тоді така традиція була: російську мову вважали головною, а українську – другорядною. Дивна річ: хоча я завжди вважав себе українцем, однак русифікаторська машина мене теж не оминула^[1].

Слово «епіфанія» я запозичив з літератури. Умберто Еко писав про епіфанію. У Джойса епіфанія – це явлення Бога. І була збірка якогось автора, яка так і називалася, здається, «Зієдоніс», тобто «Епіфанія». Що таке епіфанії? Ось Богоявлення – це і є епіфанія. Мені вони прийшли із загадки. 3-й елемент: спільна ознака, яка дає можливість відгадати цю загадку, а приходить вона – як осяяння^[2].

У своїй стилістиці я часто використовую той хід, що й Елюар. У Елюара був вірш на один рядок, потім він долучав його до якогось вірша. У мене те ж трапляється останнім часом^[2].

Я брав насампочатку англійські слова «інсайт», навіть японське – «саторі». Це – спільна ознака, яка присутня в тексті загадки. Момент знаходження спільної ознаки. Але не це головне в поезії. [...] Як писав Поль Валері, поет не має передавати свої відчуття, а має так написати, щоб викликати ці відчуття в читача^[2].

Цитати з віршів[ред.]

бо у нашому краю кожна криничка мала своє ім'я,
а ця, яку я часто розчищав, називалася моїм ім'ям^[4]

Відчуваю, як я зникаю у птахові,
розчиняюся у ньому безслідно,
про таке кажуть: жива смерть,
пропадає навіть моя пам'ять про птаха.

Де я тепер,
що від мене залишилося?

Тільки оцей вірш
про те, як необачно я привабив птаха^[5].

Епіфанія:
змій-не-змій —
символ за ознакою
«бути тим, хто має велику силу —
значення для виконання нашого Звичаю»^[6]

Епіфанія:
значки-не-значки —
символ за ознакою
«бути тим, що найкрасивіше за все на світі»^[7].

Епіфанія:
кров-не-кров на листі —
символ за ознакою
«бути тим, що як письмо»^[8].

Епіфанія:
червоне яблуко-не-яблуко—
символ за ознакою
«бути тим, що є загадкою без відгадки»^[9].

І ми починаємо розуміти, що він не за пліточкою прийшов
а щоб нас зустріти та промовити ці слова для нас,
щоб ми почули запам'ятали, і понесли ті слова
через усе життя^[10]

Під час нашої зустрічі
ти усміхаєшся мені,
розтуляєш губи, дві губи –
розриваєш повздовж надвоє рибину,
на цей раз пропонуєш віддати мені
ту частину, яка без хребта та без голови,
а собі залишити ту частину,
яка з хребтом та з головою^[11].

— «Обмін усмішками»

Ти кажеш:
квітка,
я відгадую цю загадку і кажу:
те, що найкрасивіше за все на світі,
і записую у свій словничок:
соловейчино-квітка^[4].

Хоч хата моя й одноповерхова,
але для сусіда, який мене викликає з дому,
вона двоповерхова
(епіфанія:
хата одноповерхова,
але яка мислиться двоповерховою –
символ за ознакою:«бути тим, що недосяжне для інших»)^[11].

— «Змінений голос»

Через брак грошей
квартира і досі не облаштована –
книжки лежать стосиками попід стінами,
мов у японського студента.
[...]
(Епіфанія:
книжки на звичному місці –
символ за ознакою
«бути тим, що приносить спокій»)^[11].

— «Подвійна катастрофа»

Щоосені поправляю дах,
щоб і краплі не протекло.

Аж сьогодні виявилося,
наскільки мої зусилля були марними –
краплі тихо течуть по щоці
і я їх витираюлівим рукавом^[11].

— «Під полагодженим дахом»

як кожне наступне пісенне слово відміняє попереднє,
як кожен наступний пісенний рядок відміняє попередній,
як кожен наступний куплет відміняє попередній,
так і пісня відміняє світ,
світ стає відсутнім^[5].

Цитати про Василя Голобородька[ред.]

	Епіфанії — фірмовий знак Василя Голобородька, ключі до вірша, дані в самому тілі вірша. Проте, якщо вірш — частина світу, а епіфанія — частина вірша, то вона водночас здатна умістити цілий світ у собі; вона є ключем, здатним розкрити весь Всесвіт^[7]. — з есею «Від Брахманів до Василя Голобородька»
	— Вано Крюґер

	Я ніколи не писав би про верлібр, якби не вірші Василя Голобородька. ...з кожного вірша на тебе спокійно дивиться поет. Стоїть і дивиться. А з-за його плеча, зіпершись підборіддям на його плече, виглядає його світ. І все. Більш нічого. Світ, поет і його слово^[1].
	— Микола Вінграновський

	Я Василя Голобородька люблю і ціную ще з дуже раннього віку. Пам’ятаю, коли вперше мені до рук потрапила його збірка «Ікар на метеликових крилах» (вона вийшла друком 1990 року, в останні роки Радянського Союзу). І, власне, для мене це була така дивина, що на моїй рідній Луганщині живе такий поет, живе у селі Адріанополі. Й відтоді у моєму поетичному світі Василь Голобородько завжди був присутній^[12].
	— Сергій Жадан

	2014 року Василеві Голобородьку довелося стати біженцем – на той час його знову, як і в радянські роки, «забули» й не згадували, і знову з причин «ідеологічних»: ЗМІ готували Україну до розколу, а 9 областей – до входження в РФ, тож найвидатніший із живих українських поетів не міг бути «з Луганська» – міста, що його навіть дехто з т.зв. інтелектуалів закликав «віддати Росії»^[13].
	— Оксана Забужко

Джерела[ред.]

RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга перша. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 280 с. — ISBN 978-617-679-190-4
Вано Крюґер. Розчахнута квітка. — Київ: 2020. — 128 с. — ISBN 978-617-7313-47-1

Примітки[ред.]

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[radiosvoboda-1] а ^б ^в ^г Справжній Василь Голобородько: україномовний митець із Луганщини, який відмовив КДБ

[litgazeta-2] а ^б ^в ^г ^д Василь Голобородько: «Мене підстрелили на злеті»

[RECвізити1—2015——105-3] RECвізити1, 2015, с. 105

[Крюґер—2020——10-4] а ^б Крюґер, 2020, с. 10

[Крюґер—2020——13-5] а ^б Крюґер, 2020, с. 13

[Крюґер—2020——12-6] Крюґер, 2020, с. 12

[Крюґер—2020——8-7] а ^б Крюґер, 2020, с. 8

[Крюґер—2020——9-8] Крюґер, 2020, с. 9

[Крюґер—2020——14-9] Крюґер, 2020, с. 14

[Крюґер—2020——15-10] Крюґер, 2020, с. 15

[ukrzurnal-11] а ^б ^в ^г Український журнал 12/2009 Василь Голобородько: вибране

[12] 75 років Василю Голобородьку. Це один із найоригінальніших поетів – Жадан

[13] «Той, у кого ім’я викрадено». Письменниця Оксана Забужко про Василя Голобородька

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]