Жулинський Микола Григорович

Матеріал з Вікіцитат
Жулинський Микола Григорович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Мико́ла Григо́рович Жули́нський (нар. 25 серпня 1940, Рівненська область) — український літературознавець і політик. Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

Цитати[ред.]

  • Вийти з кризи ми не зможемо без визначення головних цінностей і пріоритетів. Насамперед вони — у розвитку інтелектуального потенціалу, а це передбачає пріоритет освіти, науки, інтелекту. Духовні, інтелектуальні ресурси нації — це гарантія нашого прориву на авангардні позиції світового розвитку. Їх необхідно постійно нарощувати, а інтелект слід розглядати, як найважливіший стратегічний ресурс, бо тільки високий, динамічно нарощуваний інтелектуально-технологічний потенціал спроможний забезпечити прискорений культурно-духовний та економічний розвиток[1].

Морально-інтегруюча сила суспільства (промова) (1993)[ред.]

  •  

Жодні постанови, декрети, президентські укази не спроможні вплинути на суспільні настрої так, щоб люди змогли «забути» комуністичне минуле. Воно живе, нагадує про себе, іноді ностальгічно прокидається в підсвідомості передусім середнього й старшого поколінь, а особливо в середовищі тих, кого тоталітарна система плекала, обдаровувала й стимулювала посадами, званнями, нагородами, персональними пенсіями[2]...
З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1993 року

  •  

Комуністична ідеологія витворила комплекс стереотипів та ідейно-світоглядних установок, які з дитинства врощувалися в свідомість, в емоційну пам’ять багатьох поколінь. Тоталітарна система винищувала тих, хто мислив незалежно, нестандартно, хто виокремлювався з загальної маси – не хотів бути «коліщатком і гвинтиком» цієї всепожираючої машини, і цим самим духовно та морально ослаблювала народ. Нація втрачала еліту, нівелювалася в сірій масі одинаковостей особистість – визрівав конформіст, людина без внутрішнього спротиву, без віри на самореалізацію, без опори на національні базові цінності, а лише з єдиною світоглядною орієнтацією на марксистсько-ленінську ідеологію[2].

  •  

Не може динамічно розвиватися морально й духовно ослаблене суспільство без морального ідеалу, який є ядром культури, не можуть активізуватися духовні стимули культурної еволюції нації без опори на національну ідею як цілісну систему ціннісних орієнтацій і суспільства, і окремого індивіда[2].

  •  

У цей період наростання соціальної напруги вкрай важливо звужувати амплітуду полярних поглядів, настроїв, прогнозів щодо перспектив розвитку українського суспільства. Справді, нам бракує масштабних ідей і цінностей, які б могли інтегрувати бодай соціально-психологічно суспільство – наростаюча деморалізація свідомості перекриває шлях до політичної консолідації[2].

  •  

Соціальна напруга – благодатний грунт для відрощення, оживлення тих стереотипів мислення і поведінки, тих ідеологем, які культивувалися комуністичною системою. Цим сьогодні й займаються носії збанкрутілої комуністичної ідеології в особі компартії і соціалістичної партії, витворюючи з минулої епохи, особливо періоду Брежнєва, новий міф, нову утопію з метою організації свідомості, передусім старшого покоління, в ім’я реставрації тоталітарної системи[2].

  •  

Сьогодні національний організм потребує оновлення за допомогою «ідеї державного самоздійснення» (Олег Ольжич)[2].

  •  

Очевидно, що без створення нових інституційних можливостей модернізації культури, без нових механізмів реагування на духовні запити сучасності важко здійснювати демократизацію суспільства, формувати новий духовний і політичний клімат у державі, будувати цивілізовані форми суспільного життя. Перехід до відкритого суспільства неможливий без розв’язання проблеми власної – національної – ідентичності як кожного громадянина, так і суспільства в цілому[2].

Примітки[ред.]