Панч Петро Йосипович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Панч
Petro Panch.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Петро́ Йо́сипович Панч (справжнє прізвище — Панченко; *1891, Валки — †1978 , Київ) — український письменник групи «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Офіцер Армії УНР.

Цитати[ред.]

  •  

Адже основна сила в тім, щоб правильно, до діла вжити те чи інше слово, незалежно від того, чи це буде архаїзм, чи неологізм, а чи й звичайнісіньке, щоденно вживане і, можливо, від того вже аж стерте слово. А хіба не заслуговують на увагу, скажімо, такі й подібні до них живомовні народні вислови: «Гуляли, гейби на весіллі»; «Отут наша згуба»; «А йдемо, йдемо, газдо любий, не знаємо, як вас шанувати»; «Угніздився католицький монастир».
Чи можна більш лаконічно охарактеризувати природу українського дядька, ніж це підказує нам сам народ: «Упав у яму, та тільки — тю!»[1]

  •  

Кожне слово мусить нести на собі якнайповніше смислове й емоційне навантаження, без якого руйнується зміст. Ще старогрецькнй мудрець сказав: «Відомо, що і слово, коли воно багатозначне, виразне, спроможне не гірше за скульптора чи художника відбити свій предмет...»[2].

  •  

Мова є канвою, на якій людина вишивав узори свого життя, а для письменника — знаряддям для відбиття в художніх образах своїх думок. Як відомо складається мова з окремих слів, які містять усобі і зміст і звучання, — і обидва ці елементи однаково важливі для виявлення настрою людини, для оформлення думок у художні образи[3].

  •  

Мова — це когтовний скарб, набутий віками нашим народом, його невичерпне духовне багатство. В той же час це й наша зброя в ідейній боротьбі, що постійно точиться між двома світами.
Дбаймо, щоб ця збрроя завжди була гостра і гнучка, як шабля, ясна, як сонце[4].

  •  

Наше завдання — із кожного слова, із кожної фрази викрешувати іскру, щоб у читачів од неї спалахнув огонь. Цього не компенсуєш ніякими вигаданими «красивостями», що до них удаються окремі автори, бо ніякі красивості не спроможні заступити природні самоцвіти[5]!

  •  

Незаперечною істиною є те, що мова це найважливіший і всеохоплюючий засіб спілкування, засіб передачі інформації, як тепер прийнято говорити. Але самим лише спілкуванням, самою тільки інформативністю не вичерпується суспільне значення мови. Для нас, письменників, мова — це могутнє і єдине знаряддя створення художньо естетичних цінностей[6].

  •  

Той, хто дивиться на мову тільки як на засіб спілкування, позбавляє себе найдорожчою в житті — голосу природи. Коли слабує на це письменник, він засуджує до цієї кари ще й своїх читачів[7].

З творів[ред.]

  •  

(…) гречність не вживається з війною[8]сотник Лец-Отаманів

  •  

Коли в бою гинуть наші рідні чи друзі, ми повертаємось думками до тих, хто накликав цю біду, помножуємо тисячами прикладів, і жадоба розплати спалахує з особливою силою[9]

  •  

Не почувають у нас жодної відповідальності перед суспільством, (…) жодної дисципліни перед історією. Хахли — і все! Сідають до одного вагона, а їхати хочуть у різні боки[10]професор Потуга

  •  

(…) не якийсь героїчний дух породжує війну, а, навпаки, війна викликає в масах буйні почуття, які породжують у першу чергу жах і відчай, а не ентузіазм[11]поручик Туманов

  •  

Які ми бідні, що такі багаті. Проклята доля![12]пан Тодось про Україну

Виноски[ред.]

  1. Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.199
  2. Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.199
  3. Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.197
  4. Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.200
  5. Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.197
  6. Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.197
  7. Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.197
  8. Панч, 2009, с. 363
  9. Панч, 2009, с. 272
  10. Панч, 2009, с. 377
  11. Панч, 2009, с. 294
  12. Панч, 2009, с. 375

Література[ред.]

  • Панч П.. Без козиря: Роман, повісті / Худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко. — Харків: Фоліо, 2009. — С. 443. — (Історія України в романах). — ISBN 978-966-03-4771-7