Перейти до вмісту

Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми

Додати посилання
Матеріал з Вікіцитат

Книгу Тамари Гундорової «Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми» присвячено постколоніальним аспектам сучасної української культури. ХХ століття пронизано антиколоніяльними рухами, визвольними змаганнями українців і стратегіями колонізації, що їх намагалися застосовувати уряди російської та радянської імперій. Поняття транзитної культури, з одного боку, позначає рух і перехід від тоталітаризму, колоніялізму та соціялізму. А з другого – авторка наголошує особливості власного розуміння, коли йдеться, окрім перехідности, про «присвоєння наявного буття в ситуації транзитности».

Цитати

[ред.]
  •  

Перехідність також має бути перейдена. [1]
— для авторки транзитна культура - не часовий індекс, а цілий тип культури, що має виконувати терапевтичну функцію[2]. Посттравматична, але зовсім не неповна[3].

  •  

...антиколоніальне кредо повторює з протилежним знаком структури колоніалізму. [4][5]
— Постколоніалізм менш реакційний, більш ориґінальний і творчий. Він не так веде боротьбу проти колоніалізму, як обганяє його і стає на «вищі» позиції, ніж колоніалізм. (там же)

  — Марко Павлишин
  •  

...Забужко прагне показати, що в постколоніальній історії справжньою історією є не задокументована фактографічна канва і не ґламурна «сторі», а внутрішнє екзистенціальне знання.[6]
— героїня Забужко (Дарка в «Музеї покинутих секретів») від самого початку ірраціонально знає правду про минуле... «знаю своїм власним життям»(там же)

  •  

...справжнім є лише те, що обираєш для себе ти і що є твоєю реальністю.[7]
— про меседж романа Жадана «Ворошиловград»

  •  

Ворошилорград асоціюється з містом-пам'яттю і водночас перетворюється на топос власного місця, яке треба відвойовувати і зберегти у час усесвітнього транзиту.[8]
— щодо роману Жадана «Ворошиловград»

  •  

«Чому — питаєш, — той, хто зупиняється на півдорозі, сягає найдалі?». <...> Воно [мовчання] просвічує глибини і допомогає бачити себе всередині самого буття.[9]
— щодо здивування ліричного героя поета Остапа Сливинського.

  •  

[Ярмарок] це саме життя, але оформлене особливим ігровим способом.[10][11]
— Саме як національний наратив, ярмарок стає наскрізним топосом у новочасній українській культурі[12].

  — Михаил Бахтин
  •  

Конкурс Eurovision презентує у певний спосіб різні культури і країни, включно з етнонаціональними традиціями, привчаючи до того, щоб показати і побачити іншого у спосіб, який не викликає агресивного відторгнення.[13] — Paul Allatson

  — Пол Алетсон
  •  

Середньовічний карнавал переноситься в пострадянську Україну, перевертаючи цінності, розважаючи людей та сприяючи процесам індивідуалізації та освоєння поля свободи, зокрема і ринкової. [14]
— про маскарад Вєрки Сердючки, який символізує, що й сам соціум постійно видозмінюється і саме тому є непідконтрольним владному центру чи тоталітарній владі.

Примітки

[ред.]
  1. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 11
  2. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 17
  3. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 12
  4. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 79
  5. ↑ Марко Павлишин. Козаки в Ямайці: постколоніальні риси в сучасній українській культурі// Павлишин М. Канон та іконостас. – К.: Час, 1997. – С. 227
  6. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 134
  7. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 218
  8. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 232
  9. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 253
  10. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 317
  11. ↑ М.Бахтин. Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. — Москва, Художественная литература, 1990. — С.12
  12. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 331
  13. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 477
  14. ↑ Т.Гундорова. Транзитна культура, 2013, с. 545

Джерела

[ред.]
Вікіпедія
Вікіпедія
Отримано з https://uk.wikiquote.org/w/index.php?title=Транзитна_культура._Симптоми_постколоніальної_травми&oldid=142307