Пашковський Євген Володимирович

Пашковський Євген Володимирович

Стаття у Вікіпедії

Євге́н Володи́мирович Пашко́вський (19 листопада 1962, станція Разіне, Романівського району, Житомирська область) — український письменник, лауреат Шевченківської премії 2001 року. Належить до так званої «Житомирської літературної школи».

Цитати

«Ваш вступ є прикладом персоніфікованого хибномислення, коли великі осяжні процеси перетворення зводяться до дрібних людських персон і їм приписується відповідно мало не Божественна дія. Стосовно жінки, яка підходила до Вас: є багато людей, які кажуть, що вони розуміють Істину і проповідують Її, але це не далі як поверхове, хибне тлумачення Слова. Стосовно персон: якщо людина, кожна людина зосібно, як і кожен народ зокрема, віддалені від життя згідно з Заповідями, то вони будуть хибно трансформувати Божественну енергію і відповідно втілювати хибну мету; сваволю всупереч Його волі; і отримувати по рогах. Порушили Духозакон – як виїхали на зустрічну; порушили Духозакон Слова – зло сваволі спрацює проти вас. Схиблені на собі завжди втілюватимуть хибну мету. В даному випадку – обожествлення державності. Тобто не життя, не творення добрих справ у державі, для чого й дається держава, а говоріння про державу і вишукування винних у середовищі покалічених. Ближчі до розуміння ті, хто бачить руїну у незмінності поколінь. Ближчі. Тому що не можуть люди, які були приймачами духу в одному часі, відповідно налаштовані, по-земному кажучи, на певні цінноти втілювати цінноти іншого характеру, в іншому часі. Це треба відсікти різко. Людей, які були в тому часі, відсікти. Вони мали б самі себе відсікти, відійти». — про те, що ж сталося з Україною і українцями за 20 років, що минають від початку виходу на арену історичної дії дисидентів і всіх, кому набридло комуністичне, не лише ідеологічне, як ти нерідко кажеш, “говоридло” в інтерв'ю "Українській літературній газеті" Євген ПАШКОВСЬКИЙ: Без відречення нема відродження (3 грудня 2019 року)

«Це ширма для найстрашнішого олігархічного демократизму, фінансового фашизму, судійського звірства і бандитизму судійського, який іменується державою». — про те, як під створювану для себе державу так звана політична еліта імітує як народну в інтерв'ю "Українській літературній газеті" Євген ПАШКОВСЬКИЙ: Без відречення нема відродження (3 грудня 2019 року)

«Це покриття тих нечистот, які потрібно було прибрати ще в 90-му році. Господь всюди на перше місце ставить (як для людини, так і для суспільства) розкаяння, не устами, а духом очищення, і ніколи не повернення в скверну! Нема його – ви будете очищуватися вже через загнивання, через бродіння, через випадання в осад. І те, що вони мають, – це гірше від того, аби вони були усунені: хтось займався б квітникарством, хтось - дачництвом, хтось… Та чим завгодно! Але не засмерджував би собою цей простір, і не був би прокляттям на вустах свого народу. Відійдімо від персон. І подивімося на історію в чистому вигляді. Дається звільнення з одного із найдикунськіших рабств. Дається задарма власність. Дається величезне Богонатхнення. Дається певного рівня економіка. Дається дуже багато того, що не було свого часу в німців, не було в японців у період їхньої руїни. Народам-рабам пострадянського простору дається безмежна кількість можливостей для добротворення. Але в рабів і добротворення привласницького, одноосібного характеру. Це діяння – задля себе, держава їм ні до чого. Навчитись державкати – це ще не жити державою». — про те, як втратили в 1990-х роках можливість справжнього державотворення України в інтерв'ю "Українській літературній газеті" Євген ПАШКОВСЬКИЙ: Без відречення нема відродження (3 грудня 2019 року)

«Вихід для народів у стані опустошення – переосмислення себе, тобто розкаяння. Прихід до того, що індивідуальне добро або добро тільки для себе, або любов до себе – ниций гріх. Господь вчить: люби Господа, люби ближнього як самого себе. Люби себе – забезпеч себе помірними засобами; і матимеш вищу силу для добродіяння вищого». — про вихід із глухого кута в інтерв'ю "Українській літературній газеті" Євген ПАШКОВСЬКИЙ: Без відречення нема відродження (3 грудня 2019 року)

	«І оцей період самознищення триватиме в Україні ще двадцять чи й двісті років. Можливо, до кінця певного якогось дотриває. Він – мить у безмежності вічного. Але план загальний, отакий як я казав, від вищої любові до вищої, і ще вищої. А не існування в нижчій любові – в любові до себе, і в бажанні користуватися благами суспільства, суспільною справедливістю, радістю доброї країни. Як було в 2004-му році: яка в нас добра країна! Які ми маємо можливості! Вірили, що очистимося і будемо жити без бандитів, без злодіїв! Це ж була велика радість! Це був дотик до справжньої радості, якою є радість любові до великого ближнього – своєї країни! Але треба було не доторкатися, а посадити бандитів. І не брати хабарів. Хіба суддя не може прожити на зарплату? Чи лікар не може прожити на зарплату? Чи сотні тисяч чиновників не можуть прожити на зарплату? Не можуть?! Нехай живуть в такому мерзенному, зломерзенному середовищі, де один погризає одного і немає ніякої любові. Їхнє примітивне сприйняття, їхнє природнє сприйняття радостей вищого рівня – себелюбові – хибно дає їм відчувати, що це є саме головне благо, що вони щось настарчили для себе, що вони мають більше від злиднів, від жебраків. Але вони не розуміють, що жебрак, який не має нічого, щасливіший в мільйон разів. Бо йому Господь дає благо вищої любові. А ті, хто надбали благ злочинним шляхом, – самознищенні. Вони вже самознищуються. Те, що ми бачимо в політиці, те, що ми бачимо в бізнесових справах. І найголовніше: в душі вони – страшенно мерзенні, покалічені люди. І їхні нащадки – це каліки і виродки: алкоголіки, повії, різного характеру дегенерати. Вони не матимуть ніякого майбутнього по своєму роду. Ось є майбутнє тих людей, які вирішили, що їхнє природнє існування – індивідуальне – вище від загального існування. Я можливо надто спрощено це пояснюю». — про перспективи поступового самоочищення України в інтерв'ю "Українській літературній газеті" Євген ПАШКОВСЬКИЙ: Без відречення нема відродження (3 грудня 2019 року)
	— Розмову вів Яків ЗАЙКО - 11 червня 2009 року.

«Це питання до критиків, які, щоб вдавати себе розумнішими, ліплять на автора свої наліпки. Письменник не має думати над визначенням його письма. Це, можливо, цікаво критикам, літературознавцям, але не йому. Його цікавить найточніше передання досвіду, узагальнень, якими володіє тільки він. Література є вербалізацією духу свого часу. Сам досвід, сама матерія прагне себе виразити, відобразити, перенести у вічну категорію. Наскільки письменник підготовлений попередніми життями, настільки він якісно може передати невловиме нікому. Талант — вигадане поняття. Є маса талантів замолоду, які не досягають нічого. Правда в особливостях мозку і його енергоємності. Дехто з перших спроб пише геніально, дехто, з великим літературним досвідом і літосвітою, — ніяк. Умовний талант передбачає сукупність факторів. Перший з яких, творильна Енергія. Другий: велике жадання стати письменником, велика любов до слова. Глухий, байдужий до слова, ніколи ним не стане. Нечулість слова не дозволяє підкорити стихію словесності. Написане мертвою мовою мертве духовно. Безбарвна, безживна, гербарійна мова корисна для інструкцій і вбивча для літератури. Наліпки модерністів/традиціоналістів штучне протиставлення, щоб приховати суть і робити з одних геніїв, з других — нездар, відсталість. Як правило, усе навпаки. Про слово треба мислити не категоріями модерну, а його наповненості, суті, енергетичного посилу. Чи воно підносить. Чи приземлює. Чи є в ньому Любов, Життя? Чи нема нічого, крім сюжету. Чи світ після нього бачиться краще? Чи ще тупіше й приземленіше, як було. До слова, літератури треба ставитися як до вербалізації всього досвіду певного часу, а не викрутасів заради успіху й слави. Це не ковзання на льоду. Принаймні я так ставлюсь». — про визначення власного літературного стилю в інтерв'ю "Тижню" Євген Пашковський: «Чим ближче крах імперії, тим гірше ставлення до Бога» (20 лютого 2024 року)

«Я відійшов від художньої літератури чверть віку тому. Часу й можливості її читати обмаль. Я працюю над своїм по 10-18 годин. Читати художні тексти з інтернету — не в моєму смаку. Книги до мого місця життя не доходять. Судити з минулих читань і особистих знайомств було б несправедливо. Звичайно, в мене є свій перелік імен і речей, які я вважаю еталонними. Це письменники сугестивної прози. Перелік був би дуже довгий. Мою прозу не зрозуміти без подальшого. Я написав понад 170 томів. Те, що відомо і буде видане при житті — крапля в морі». — про результати власної творчості в інтерв'ю "Тижню" Євген Пашковський: «Чим ближче крах імперії, тим гірше ставлення до Бога» (20 лютого 2024 року)

«Від обох. Є люди — творіння диявола. І люди — творіння Бога. Їхня різниця в якості Енергії і її трансформації. Відповідно, одні щось калічать з одного джерела, другі творять з другого джерела. Як є час руйнації і творення, так є і культура руйнації і творення. Перша потім марнотніє, нецікавіє, гине, друга — перебуває умовно вічно. Творить нові й нові покоління. З цієї причини мені цікавіше читати Юлія Цезаря і Марка Аврелія, ніж написане позавчора. Слово, яке має субстанцію вічності, написане з великої Любові, передає її з сторінок. Воно підоймить над життям. Те, що приземлює, отруює життя. Понижує енергію. Що і є дияволом, вже в людині. Маса духовних, технічних, біологічних зусиль направлені нині на це. Знеструмити, приземлити, знищити людину через страх, ненависть і велич. Майбутній світ справедливості і добра буде дбати, як і імперія Риму, про субстанцію вічності і написане з неї. Про ті цінності й почуття, які роблять людину творінням Бога. Майбутній світ — світ людей космомислення, держава милосердя. В ній не буде нічого з того, що так убивається нині.». — про те, Від кого походить творчість — від Бога чи від диявола в інтерв'ю "Тижню" Євген Пашковський: «Чим ближче крах імперії, тим гірше ставлення до Бога» (20 лютого 2024 року)