Перейти до вмісту

Романчук Леся Іванівна

Матеріал з Вікіцитат
Романчук Леся Іванівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Леся Іванівна Романчук (нар. 28 липня 1955, с-ще Транспортне, СРСР) — українська лікарка, викладачка, письменниця, бард. Член Національної Спілки письменників України (1999), кандидат медичних наук, доцент.

Цитати з творів

[ред.]
  •  

Коли щось дають — чогось і вимагають. І ніколи не знаєш, чого буде більше — того, що отримаєш, чи того, що мусиш віддати.[1]

  •  

Якщо сучасність полягає в тому, аби плигати до ліжка на другій хвилині знайомства або «займатися любов'ю», не спитавши імені — то хай їй грець, такій сучасності.[1]

  •  

Професія лікаря, мабуть, вчить спілкуватися з людьми інакше. Втім — ні. Якщо добра немає в душі — професія не допоможе.[1]

  •  

Є рід, сину, а є ще й народ. Шкодуватимемо власних синів — народ загине.[1]

  •  

Що то за ліки, українська пісня — навіть тут, у неволі, за мурами кам'яними, рятує, лікує, наближає до рідного дому, нагадує — співаємо, значить, живі.[1]

  •  

Травматологам завжди роботи вистачає. Світ такий травматичний…[2]

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]

Леся Романчук. Місто карликів. — Тернопіль: Богдан, 2009. — 288 с. — ISBN 978-966-10-0850-1

Див. також

[ред.]

«Місто карликів», книга перша.