бо добрим цей останній міт не буде:
на скронях — сніг[1]... — «Ми надійшли — чи скопом, чи вертепом...»
Вони й восени ні на кого не схожі...
Ще від добра чекаємо добра:
не зла, не вража... і не окропила...
там де триста як скло товариства лягло
не було вас ніколи[1]...
інший конверт розірви інше письмо
несхоже богом ти був не людей а трави
боже[2] — «Листи»
Істинно кажу вам
трава істинно кажу
вам вода істинні
кажу вам слова допоки
горить звізда[2] — «Глосолалії»
Останній біженець із різдвяних легенд,
я переселений в Об’явлення Івана[3]... — «Видіння»
останнє кохання тремтить на підземних вітрах
і вірші останні стоять — як форелі в потоках[4]. — «А те, що живий, — серед ночі засвідчує страх...»
Повертайсь до готелю. Завулками годі тинятись.
Ерос тут не живе. Розкриває обійми Танатос.
Осипаються штольні свічад. Обривається нить[5].
Солодкаві, мов цукати,
і гіркіші від цикут –
ви лишіть мене шукати:
я недовго буду тут.
Знову я втечу, панове,
і в тамтешній темноті
небо матиму тернове
й точну дату на хресті[6].
Сорок — це морок, це посвист ножа,
часу і слова,
ще не безмежжя і вже не межа —
це післямова,
післялюбов без гріха і гроша...
Наче в «Токаї»,
сорок — це корок... а клята душа
все ж витікає[4]. — «Сорок - це сором, це погляд вужа...»
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
