Бадзьо Юрій Васильович
Юрій Бадзьо | |
Стаття у Вікіпедії |
Ю́рій Васи́льович Бадзьо́ (25 квітня 1936, с. Копинівці, нині Мукачівського району Закарпатської області — 1 вересня 2018, Київ) — український літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, учасник національно-демократичного руху в Україні від початку 1960-х років.
Цитати
[ред.]Воля жити — у свідомості права, перед лицем загроз і викликів часу (лекція) (2000)
[ред.]Перший і вирішальний рубіж, шо його належало подолати, знайти ідею, кут зору, який би об’ємно схоплював цілість – стан, становище і перспективи нашого народу. Ідею, що синтезувала б факти, події, повсякденні реалії життя в історичний процес. Так народилася формула – ПРАВО ЖИТИ[1]. |
Сьогоднішній український світ має вигляд первозданного хаосу, у якому незатишно й ненадійно. Він дезорієнтовує свідомість і пригнічує волю. Свобода, демократія і навіть державна незалежність України не стали для нас історичною твердю під ногами[1]. |
«Права людини» обертаються ідеологічною зброєю проти нас. Демократія дає свободу дій завойовникам. Приватизація перетворюється на розграбування державного майна. На книжковому та газетному ринках, в інформаційному просторі країни панує вчорашня імперія, Росія. Культуру вочевидь витісняє індустрія примітивних, бездуховно-наркотичних розваг. Мовна русифікація не слабне, колонізація свідомості триває. У сутінках занепаду блимає, як рятівний вогник, «національна ідея» – щось невловне й хистке – соломинка, за яку хапаємось[1]. |
Український кордоцентризм, переважання художнього сприйняття і мислення над конструктивізмом раціоналізму, споглядання – над дією, внутрішньої людини – над зовнішньою (спрямуванням назовні) – аксіоми нашої духовності, які мусимо враховувати, коли говоримо про стан і перспективи нації. Ця наша своєрідність – культурна перевага, одначе вона входить у суперечність з егоїстичним практицизмом політичного світу інших – і програє[1]. |
Умови виживання, в яких ми перебували покоління за поколінням, спрямовували раціональну енергію на перемогу над безпосередніми, найближчими обставинами, над ближнім – а найближче був свій... Звідси гріх самопоборювання, м’якше – брак національної солідарності, слабкість загальнонаціональної волі бути й перемагати[1]. |
Наша найбільша слабкість нині – у сфері інтелектуального, аналітичного опанування ситуації. Тільки маючи ідею, доктрину, концепцію, лише після їхнього утвердження можливі ефективна дія, послідовність, цілеспрямованість у досягненні мети, загальнонаціональна консолідація зусиль[1]. |
Примітки
[ред.]