Федорів Роман Миколайович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роман Миколайович Федорів
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Рома́н Микола́йович Фе́дорів (1 грудня 1930, Братківці — 14 березня 2001, Львів) — український письменник, лауреат Шевченківської премії (1995) за твір «Єрусалим на горах».

Цитати[ред.]

Історична романістика та національна свідомість (лекція) (1995)[ред.]

  •  

На жаль, через постійні російські заборони й утиски, вічні шовіністичні побоювання: якби, не дай Боже, не відродилася народна пам’ять про минуле України, – не сприяли в дореволюційні часи розвиткові історичного повістярства[1].
З лекції з нагоди здобуття премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1995 року.

  •  

У Західній Україні двадцяті й тридцяті роки породили цілу когорту історичних белетристів, твори яких здобули величезну популярність і, зрозуміло, мали потужний вплив на піднесення національної свідомості серед галичан[1].

  •  

В націоналісти були записані такі непересічні постаті в українській літературі як поет Богдан-Ігор Антонич та прозаїк Осип Турянський – автор дивовижної сили повісті «Поза межами болю»: повість цю теж можна й треба зачислити до історичної тематики, бо Турянський розповідає про події першої світової війни на Балканах. Обидва письменники – Турянський і Антонич – померли за декілька років до початку війни. На їхніх могилах стояли тимчасові дерев’яні хрести. А після війни їх імена були викреслені зі сторінок української літератури. На довгі десятиліття залишилися забороненими також їхні могили. Поступово про них забули – і згодом вони зовсім загубилися серед нових поховань[1].

  •  

Пантелеймон Куліш, мабуть, не дбав про ніяке популяризаторство, пишучи свою хроніку 1663 року. Він чи не перший серед наших письменників та філософів осягнув загрозу недержавного, руїнного начала голоти, люмпену, підбурюваного солодкими обіцянками Іванця Брюховецького[1].

  •  

Куліш пророче попереджував: чорні сили люмпену, розбещена сваволя, брак державницького мислення – це завжди загроза існуванню України. А втім, Куліш помітив в українському суспільстві ще одне лихо – байдужість. Один із його героїв говорить: «А що нам Україна! Хіба нам нічого їсти або пити, або в нічому хороше походити[1]

  •  

Хоч прийнято вважати, що історія не повторюється, але й сьогодні після 150 років від написання «Чорної ради», в нашій славній Україні знову зродилися підбурювачі проти державної самостійності України, знову не жаліють солодких обіцянок про «світле майбутнє» вожді й вожденята, як це було підчас Руїни, як це було у 1917 році, і знову, знеохочені економічними бідами, множаться орди байдужості, або й відомих уже в історії «татарських людей», які готові платити данину ворогові, аби лише в його хаті був шмат ковбаси[1].

  •  

Іван Франко в передмові до своєї повісті «Захар Беркут» іще в 1883 році писав, що «повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе зайняти сучасних живих людей, то значить, коли вона сама жива й сучасна»[1].

  •  

Художній твір на історичну тему не повинен бути лише ілюстрацією тієї чи іншої історичної події в історії; він, за Франком, повинен відображати сучасні потреби суспільства, бути «живою історією» і, водночас, бути повноцінним мистецьким твором[1].

  •  

Справжнє мистецтво безумовно впливає на людську душу, на характер, будить національну свідомість[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg