Перейти до вмісту

Лупій Олесь Васильович

Матеріал з Вікіцитат
Лупій Олесь Васильович
Стаття у Вікіпедії

Лупі́й Олесь (Олександр) Васильович (28 березня 1938, с. Нова Кам'янка, нині Львівський район, Львівська область — 14 серпня 2022, м. Київ) — український поет, прозаїк, драматург, сценарист.

Цитати з творів[ред.]

  •  

Будь достоїн, українцю,
Честі праотців своїх,
Не продайся за червінці,
Не вчини смертельний гріх.[1]

  •  

Нас вони обсіли, брате,
Як розсерджені вовки,
Вже готові розірвати
Україну на шматки.

В них до нас одна зневага,
Хижа ненависть і мста,
Наша ж відповідь проста:
Зброя, сила і відвага![1]

  •  

Бережи свою духовність,
Наче свічку у четвер
Чистий, бережи як совість,
Доки ти іще не вмер.[1]

  •  

Пам'ятай про найцінніше,
Про духовність пам'ятай,
Слово Боже, слово віще,
Як свічу, оберігай![1]

  •  

З Україною нікого
В світі не боюся
І щоранку я до Бога
За неї молюся. — «Як ти любиш Україну»[1]

  •  

Українська мова
То великий дар.
Мовою твоєю
Створений «Кобзар» — «Рідна мова»[1]

  •  

Ніщо не може порівнятись
З тобою, милий краю мій,
Ти, як чарівний Божий напис
На цій планеті голубій. — «Твоя держава»[1]

  •  

Твоя держава — це не просто
Земля для роздумів і мрій,
Тож почувайся тут не гостем,
А будь господарем у ній. — «Твоя держава»[1]

  •  

Віддай талант, своє уміння,
Забудь про сяєво клейнод, —
Лише служіння Україні
Нас об'єднає у народ. — «Твоя держава»[1]

Про Лупія[ред.]

  •  

Ми розглянули твори...досить численного загону письменників, за чиєю допомогою радянські можновладці утверджують своє панування на Україні; ласі шматки, що перепадають найвідданішим, повинні стимулювати акт творення, і вони, природно, роблять свою справу. На обріях нашої літератури, окрім старих кадрів культівських часів (Натана Рибака, Леоніда Новиченка, Юрія Збанацького), з'являється чимало нових письменників-підприємців: Павло Загребельний, Микола Сингаївський, Олесь Лупій, Ростислав Братунь. Продукуючи романи, драми, поезії, статті на правильні теми, гурт оцих вельми далеких від культури свого народу митців «чесно» заробляє на хліб. Твори багатьох із них написані досить вправною рукою графомана, тому непідготованому читачеві за напруженим сюжетом та розмаїтою образною системою важко помітити його ідейну недолугість і навіть реакційність. А це й потрібно авторові та верхнім «десяти тисячам» які спонукають його до письма відрегульованою системою заохочень.[2]

  Валерій Марченко

Примітки[ред.]