Польові дослідження з українського сексу

Матеріал з Вікіцитат

«Польові дослідження з українського сексу» – роман української письменниці Оксани Забужко, вперше виданий 1996 року.

Цитати[ред.]

  •  

Я чоловік слабкий, я й зарубать можу[1]

  •  

В що сам не провалюєшся – не базбач, з головою, – ніколи твоїм не стане[2]

  •  

Problems[проблеми] – це те, на розв'язок чого існують правила[3]

  •  

Всі так звані ідеали юності – то пусте, [...] вони приносяться ззовні, тим-то рідко хто й потрапляє зберегти їм вірність...[4]

  •  

Раби не повинні родити дітей. Бо це вспадковується.[5]

  •  

Жаліти себе не смій, ніщо-бо не ослаблює так, як жалість до себе.[6]

  •  

Вірші, вони тільки передбачають, чи, чого доброго, витворюють нам майбутнє – витворюючи з ройовиська схованиих у ньому можливостей ту, котру називають?[6]

  •  

Всяка-бо любов на пеших порах потребує свідків, потрбує – батьківськи-розчуленого схвалення світом нововиниклого в ньому союзу двох[7]

  •  

Війна дає змогу багато дечого зрозуміти про життя і смерть, бо поодинчі долі, хоч які бувають промовисті, звичайно ніколи нічого не навчають.[8]

  •  

Чи не час гарненько застановитися над питанням авторських прав – над тим, що ми дійсно можемо, а до чого нам зась?[8]

  •  

Мистецтво в нашому столітті також потихеньку сходить на пси – тому що боїться.[9]

  •  

Ніхто вже не доживає до свого Фауста.[10]

  •  

Рабство є інфікованість страхом. А страх убиває любов.[11]

Цитати про роман[ред.]

  •  

У найгучнішому романі дев'яностих, «Польових дослідженнях з українського сексу», Оксана Забужко діагностувала задавнені хвороби й «заморожені» конфлікти, наголосила проблеми, над якими акурат століття тому застановлялися наші модерні авторки. Найболючіші урази оповідачки «Польових досліджень...» спричинені якраз її становищем жінки — української письменниці (і всі троє слів у цьому визначенні однаково важливі!), знову йшлося про конфлікт ідентичностей. Сімона де Бовуар у «Другій статі» стверджувала, що найпершою базовою відповіддю на питання «хто я?» буде розуміння: «я жінка». А відтак «я-жінка» обстоює свої, відмінні від чоловічих, інтереси й цінності. Знаходить свій власний спосіб говорити й писати. Для представниці колоніальної культури конфлікт виявляється особливо травматичним [12]. — З розвідки «Власним голосом: жіноча одвертість і модерністський бунт»

  Віра Агеєва
  •  

Героїня Забужко аж надто добре відчуває свою «у кров утрушену» залежність, межі, подолання яких вимагає неймовірних зусиль — і то майже без надій на успіх. «Ні, хай би хто-небудь усе ж пояснив: якого ч о р т а було родитися на світ жінкою (та ще й в Україні!) — із цією бл**ською залежністю, закладеною в тіло, як бомба сповільненої дії, з несамостійністю цією, з потребою перетоплюватись на вогку, хляпаву глину, втовчену в поверхню землі»[13]. — З розвідки «Власним голосом: жіноча одвертість і модерністський бунт»

  — Віра Агеєва

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Оксана Забужко. Польові дослідження з українського сексу. — 13. — Київ: Комора, 2015. — С. 141. — ISBN 5-7707-8649-3
  • Упоряд. Віра Агеєва, Тамара Марценюк. Інша оптика: Ґендерні виклики сучасності. — Київ: 2019. — 256 с. — ISBN 978-617-7622-08-5