Брайчевський Михайло Юліанович
| Михайло Юліанович Брайчевський | |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
|
Михайло Юліанович Брайче́вський (1924 — 2001) — український історик та археолог.
Цитати[ред.]
Боротьба з «шкідливими наслідками культу особи» до осени 1964 року зводилася переважно викреслювання імени Сталіна (навіть у таких контекстах, де його згадка була конче необхідною) та до перегляду деяких засад, свого часу висунутих самим Сталіним і піднятих до рівня незаперечної догми. Цей перегляд обмежувався часто поверховими шарами, тоді як суть справи залишалася незайманою. Тим часом протягом 30-х, 40-х та на початку 50-х років у нашій історіографії вкорінилися деякі тези, що становлять собою очевидне викривлення історичної правди і ревізію теоретичних підвалин марксизму-ленінізму.[1] — «Приєднання чи возз'єднання?» |
Історія України дістала дуже своєрідну інтерпретацію. Виходило, що на протязі багатьох століть український народ боровся головним чином... проти власної національної незалежности. Що незалежне існування було величезним злом для нашого народу. І що, отже, всі ті, хто кликали його на боротьбу за національну незалежність, були... найлютішими ворогами українського народу.[2] — «Приєднання чи возз'єднання?» |
… націоналізм пригнобленої нації завжди є відповіддю на шовінізм нації імперіялістичної, реакцією на ті утиски, які нація пригноблена зазнає з боку нації пануючої.[3] — «Приєднання чи возз'єднання?» |
Вірно, що не російський народ, а російський царизм гнобив український народ, здійснював на Україні колоніяльну політику. Але царизм робив це руками російського народу, руками тих селян, які волею панівних кляс змушені були одягти стрілецькі каптани чи салдатські мундири і нищити жінок та дітей у Батурині, руйнувати Запорізьку Січ, зносити з лиця землі Турбаї, викликаючи серед українського народу зненависть і відчуженість від тої країни, звідки вони з'явилися.[4] — «Приєднання чи возз'єднання?» |
… економічний розвиток країн, загарбаних царизмом, набирав неприродного, однобічного характеру. Це був розвиток в інтересах метрополії, такий розвиток, який міцно приковував залежну країну до російської економіки, перетворював цю країну на об'єкт економічного визиску. Це був союз коня і вершника, в якому Росія відігравала ролю останнього.[5] — «Приєднання чи возз'єднання?» |
… російська культура в XVII-XVIII ст. перебувала в жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати "благотворний вплив" на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої. Відомо, що грамотність у Росії була дуже низькою, тоді як на Україні вона була набутком не лише заможних верхів, а й широких демократичних верств.[6] — «Приєднання чи возз'єднання?» |
Про нього[ред.]
… ця праця, написана мабуть перед 1969 роком, яскравіше за будь-яку іншу свідчить про авторову вірність науковій істині. Намагаючись виправити помилки в історіографії УРСР, які вкралися туди протягом останніх 40 років. М. Ю. Брайчевський сказав правду про два найсуттєвіші моменти в історії українсько-російських відносин: Переяслав 1654 і Андрусів 1667.[7] — Роман Рахманний про «Приєднання чи возз'єднання?» |
Примітки[ред.]
- ↑ Приєднання чи возз'єднання?, 1972, с. 7
- ↑ Приєднання чи возз'єднання?, 1972, с. 19
- ↑ Приєднання чи возз'єднання?, 1972, с. 25
- ↑ Приєднання чи возз'єднання?, 1972, с. 30-31
- ↑ Приєднання чи возз'єднання?, 1972, с. 33
- ↑ Приєднання чи возз'єднання?, 1972, с. 38
- ↑ Приєднання чи возз'єднання?, 1972, с. 5
Джерела[ред.]
- Брайчевський М.. Приєднання чи возз'єднання? Критичні зауваги з приводу однієї концепції. — Торонто: Видавництво «Нові дні», 1972. — 66 с.
