Іван Карпенко-Карий

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Івано Карпенко-Карий
Карпенко-Карий І.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище Тобілевич; 1845–1907) — український письменник, драматург, актор.

Цитати про Івана Карпенка-Карого[ред.]

  •  

Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кождий, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кождий, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література[1][2] та якому щодо ширини і багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов'янських народів.[3]«Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)»

  Іван Франко
  •  

Він міцно держиться рідного грунту, розбирає в своїх драмах насущні потреби й вищі духовні інтереси українського села в сучасну добу і в минувшині. Цензурна заборона, що не допускала на українську сцену інтелігентів і змушувала письменника обертатися виключно в селянській сфері, та заборона, що стількох українських драморобів звела на пусті шаблони, на пережовування все тих самих мотивів кохання, співів, танців та пиття горілки, була для Івана Карповича принукою до заглиблення в душу народу, до зусильної обсервації найрізніших сторін народного життя, розкривала перед ним щораз інші, щораз ширші перспективи того життя і надавала кожній його драмі більший, пекучий інтерес.[4]«Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)»

  — Іван Франко
  •  

Драматична творчість Карпенка-Карого — це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для українських драматургів нового часу[2].

  Ростислав Пилипчук

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Франко І. Зібрання творів: в 50 т. // за ред. І. О. Дзеверіна; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1982. — Т. 37. — 678 с.