Емма Андієвська

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емма Андієвська
Emma Andijewska.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Емма Андієвська (нар. 1931) — українська поетка, прозаїк та малярка. Авторка, зокрема «Роману про людське призначення».

Цитати з вказаним джерелом[ред.]

  • Людина може реалізуватися, роблячи добро, навіть якщо за це отримуватиме довбнею по голові. Робити тільки добро, не очікуючи віддачі.
    • Шаф О. В. Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті. — Дніпропетровськ: Вид. «Овсяніков Ю. С.», 2008. — С. 168.
  • Людина — це феномен, найбільша цінність.
    • Шаф О. В. Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті. — Дніпропетровськ: Вид. «Овсяніков Ю. С.», 2008. — С. 169.
  • Хаос — це порядок на дуже великих просторах. Лабіринт — не заплутаність ходів, а найвища досконалість.
    • Шаф О. В. Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті. — Дніпропетровськ: Вид. «Овсяніков Ю. С.», 2008. — С. 167.
  • Найкращим, що може бути на світі, є змога реалізувати туманну матерію, розлиту навколо, яка ще не втілилась в думку.
    • Емма Андієвська: «Все моє життя — це ходіння крізь стіни» // Тарнашинська Л. Закон піраміди. — К.: Пульсари, 2002 — С. 133.
  • Я вважаю, що сутність людини формується залежно від її вибору. Неправда, коли кажуть, що людина не має права вибору — вона його має повсякчас.
  • Я вважаю, що кожна людина — це супергеній, тільки не кожна завдає собі труду розвинути це в собі.
  • Я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, я в ній живу — інакше би я пішла в інші культури, як багато хто з-поміж дуже талановитих людей.
  • Україна для мене — усе, це прекрасна країна, і я вбачаю завдання в тому, щоб відкрити світові, яка вона дивовижна і який талановитий народ — українці.
    • Емма Андієвська. За ред. М. Маричевського. — К.: Ред. журналу «Образотворче мистецтво», 2000.
  • Кожен є творцем власного життя. Вибір є і там, де немає жодного вибору. Кожна людина, коли хоче чогось усім своїм єством, вона цього обов'язково досягне. Справжня воля викристалізовує навколо себе події. Навіть мачина може змінити. Провидіння не любить ледачих…
    • Емма Андієвська. За ред. М. Маричевського. — К.: Ред. журналу «Образотворче мистецтво», 2000.
  • Я вірю в силу духу. Перед «бацилою» духу нема перепон. І тільки вона обертає граніт на розквітлий сад. Україна нічого на має? Для мене найкраща спонука починати з нуля.
    • «Провидіння не любить ледачих.» Розмова з Еммою Андієвською // Людмила Таран. Гороскоп на вчора і на завтра. — К.: Рада, 1995. — С. 112.
  • Мені здається, що на цей світ людина приходить велетом, а тоді — маліє, лише дехто уникає цієї долі, не давши себе залякати «обставинами». Людина завжди сама вибирає себе, хоч їй часом і здається, ніби це роблять за неї «обставини». А що людина вибрала, тим вона й стає. Ступінь самореалізації залежить від того, скільки людина вкладає зусиль і волі в те, що вона хоче здійснити. Бо хто повністю вкладає себе в щось, не розмірковуючи, чи це оплатиться, чи ні, на того боці й Провидіння. Провидіння не любить ні ледачих, ні літеплих.
    • «Провидіння не любить ледачих…» Розмова з Еммою Андієвською // Людмила Таран. Гороскоп на вчора і на завтра. — К.: Рада, 1995.
  • А коли примушую себе писати про огидне, воно раптом саме трансформується у добре. У мені так багато запрограмовано світла. Як в українців загалом.
    • Лисенко Т. Океанічний лабіринт, або Феномен Емми Андієвської // Сучасність. — 2003. — № 11 (511). — С. 146.
  • Я — Емма Андієвська, яка охоче дала б вирвати з грудей серце, аби Україна по-справдньому існувала. І все, що я творю, — для України, для її людей…
    • Логіка авторської позиції: інтерв'ю з Еммою Андієвською // Зимомря І. М. Поліфонізм прози Емми Андієвської. Монографія / Кіровоградський держ. пед. університет ім. В. К. Винниченка, Дрогобицький держ. пед. університет ім. І. Я. Франка. — .дрогобич: Коло, 2004. — С. 118.

Із збірки «Казки»[ред.]

  • Я не маю імени, бо все добре безіменне, це тільки зло спішить оздобити себе ім'ям, щоб його помітили.
    • Андієвська Е. Казки. — Париж-Львів-Цвікау: Зерна 2000. — С. 19.
  • Для того, щоби бути вільним, треба вчасно розтинати пута, які доля накидає на кожного, аби випробувати нашу мужність. А без мужности нема ні добра, ні справедливости.
    • Там само. — С. 21.
  • … немає на світі зброї, яка здолала б убити добрий жарт і щирий сміх.
    • Там само. — С. 28.
  • … в найочевидніше завжди найтяжче повірити…
    • Там само. — С. 29.
  • … хто з ким бореться, той тим стає.
    • Там само. — С. 29.
  • … все найвище й найдосконаліше, завжди — невидиме.
    • Там само. — С. 30.
  • За кожен скарб, навіть як він задурно комусь дістається, врешті-решт доводиться платити. Грошима, прозрінням, зручністю, а здебільшого й самим існуванням.
    • Там само. — С. 29.
  • … цю дужість я здобуваю лише тим, що раз на рік, бувши безборонний, дивлюсяв очі своїй смерті…
    • Там само. — С. 39.
  • Коли приятелюють, … тоді приймають приятеля таким, яким він є, не намагаючися обтесувати його на свою подобу.
    • Там само. — С. 71.
  • І тільки той, хто має смерть за приятеля, може похвалитися, що він жив.
    • Там само. — С. 79.
  • … тільки деревце надії в людському серці й допомагає чоловікові долати сумніви, які є вершниками прірви.
    • Там само. — С. 117.
  • Загального не буває без особистого. Бо тільки крізь особисте воно й досягає серця.
    • Там само. — С. 117.

З твору «Джалапіта»[ред.]

  • Справедливість це доброта, міряна на міліметри.
  • Нікчемного й малого не існує.
  • Мале руйнує велике.
  • Джалапіта має тільки одну сталу прикмету: доброту, решта все плинне.
  • Джалапіта винайшов сито, що, крізь нього пройшовши, лиха людина ставала доброю, але це сито з державних міркувань заборонили.

З роману «Герострати»[ред.]

  • У вічності зло не існує, хібащо тільки добро, яке існує саме собою і яке люди без протиставлення його злу відмовляються пізнати, мовляв добро без зла не пізнавальне. Наче на те, аби пізнати яблуко, конче треба пізнати кислу капусту!
    • Андієвська Е. Герострати. — Мюнхен: Сучасність 1971. — С. 40.
  • Бог — лише добрий, лише добро. Вже тому, що все вічне позбавлене натяку на зло, оскільки це суперечить самому поняттю вічності. З хвилиною, коли вічне виявило б у собі первні зла, воно перестало б існувати.
    • Там само. — С. 42.
  • … що поганого у геростратизмі, … коли бажання вічності природна річ, так само як процес прийняття їжі чи травлення?… Тільки геростратизм це — гіперболізація природної речі чи, якщо хочете, стану. Це не просто собі бажання вічности, а за всяку ціну прагнення вхопити вічність за роги.
    • Там само. — С. 52.

З «Роману про добру людину»[ред.]

  • Безмежна доброта — рідкісне явище. Доброті природа залишила місце лише як виняток з її правил. Добру людину нищать, затоптують, коли ж немає сили знищити — глузують, знущаються, і вона завжди гине. Але якби не народжувалася ця безмежно добра людина, яка нагадує нікчемним створінням про божественність людського покликання, весь світ не проіснував би й миті. Все буття рознесено б на друзки, і воно ніколи не втілилося б знову. Бо навіть злі, мерзенні й підлі креатури не проіснували і одного віддиху, якби всього буття не виправдовувало існування безмежно доброї людини. Її затоптують, однак через неї, і то виключно через неї, рухається світ.
    • Андієвська Е. Роман про добру людину. — К.: 1993. — С. 9.
  • … зло робиться безсиле перед найменшим проявом справжнього добра.
    • Там само. — С. 25.
  • … ймовірно, кожну людину, яка відчуває себе людиною, нестримно тягне робити іншим добро…
    • Там само. — С. 27.
  • … камінь, що його людина кидає в іншу, має властивість міняти напрям…
    • Там само. — С. 34.
  • Те, що спонукує людину щось виснувати, — нехай найпростіше — ніколи не те, з чого воно висновується.
    • Там само. — С. 39.
  • Людина завжди така, якою вона себе захоче уявити.
    • Там само. — С. 39.
  •  — Що ж одна людина спроможна вдіяти? — Все. Лише людина боїться або й ледача шукати опертя в собі, зручніше покладатись на когось, а не на власні сили, забуваючи, що власна опора — від Бога.
    • Там само. — С. 41.
  • В кожному закладено місце для божественного, і від людини залежить, чи вона дозволить рости цій божественності в собі, — а це очевидно вимагаєдеяких зусиль, ніщо даром не дається, — чи затопче її….
    • Там само. — С. 41.
  • Постарайся виплекати в собі те, що тобі кортіло б бачити серед твого оточення. Бож дійсна лише доброта.
    • Там само. — С. 42.
  • Нікчемне завжди мститься доброму, бо воно знає: йому готоване небуття, тому воно найзапопадливіше спішить лизнути існування, яке для нього ввижається виключно в злі. Однак добротою дається і це направити.
    • Там само. — С. 42.
  • Добро — різне, а зло завжди на один кшталт…
    • Там само. — С. 43.
  • Лагідне слово — надійніше за провідника.
    • Там само. — С. 49.
  • Від гарного люди знуджуються далеко швидше, ніж від поганого.
    • Там само. — С. 50.
  • Мислення — духовна спокуса, найнебезпечніша з усіх спокус. Людина, що відкрила здібність думати, не годна спинитися, а в кожній думці захована вибухівка, ладна висадити весь світ у повітря. Лише коли мислення скерувати на споглядання, щойно тоді думка втрачаєруїнницьку потенцію, притаманну їй від народження.
    • Там само. — С. 76.
  • Злих душ не існує, душа є або добро, або її взагалі нема.
    • Там само. — С. 77.
  • Людина, яка знає, що таке добро, — хоч вистачає навіть не знати, а лише прочувати, — мимоволі залюблююється в нього, — я маю на увазі нормальну людину, пересічну, в якій існує поняття добра, а воно існує в кожному, крім, звичайно, покручів, — і легко набуває властивости примножувати його. Це як споглядання божественного: хто чим захоплюється, той у собі те й нарощує.
    • Там само. — С. 77.
  • В межових ситуаціях, — а вони завжди з'являються тільки в смертельній небезпеці, — де людина анґажується не одним пальцем, а вся, зі сліпучою чіткістю відмежовується добро від зла і зникають тіньові переходи «доброзла», що панють у ситому, вільному від страх перед безпосередньою загибеллю суспільстві (де зло, — від жиру, очевидна річ, — обожнюють як щось подиву гідне через те, що воно не встигло запустити своїх пазурів у своїх дрислякуватих обожнювачів), і люди, які за сприятливіших умов померли б шанованими, чесними і добрими, оскільки їм ніколи не довелося проявити ні справжньої чесности, ні доброти, в суспільстві, що живе під Дамокловим мечем, виявляються нікчемними тврюками, підлими й боягузливими. Тому й стається, що благенькі добрячки за межових обставин, затуливши невинні зіниці, ніколи не бачать, як у їхній присутності катують і вбивають іншу людську істоту, бож треба рятувати насамперед власну шкуру, своя сорочка ближча, а крім того, пощо зайво побиватися, коли завжди є виправдання: хіба я винний?
    • Там само. — С. 91-92.
  • З миттю, як людина починає у щось, нехай найбезглуздіше (глузд чи безглуздя дуже умовні поняття) вірити, воно одразу ж оприсутнюється й стає дійсне, хоч би яким немисленним воно доти виглядало. Зло лише тоді набирає сили, коли людина (здебільшого це трапляється від страху чи вигоди) повірить у його реальність.
    • Там само. — С. 102.
  • … людині не дано знати власної суті, їй дано тільки напрямні добра чи зла…
    • Там само. — С. 106.
  • Найстрашніше не смерть, від неї й так ніхто не втече, — не вигнання, не каторга, а коли істота, створена на Божу подобу, зі страху за коротку секунду амебного животіння гасить у собі вічний вогник добра, забуваючи, що Всевишній усе знає і все чує, навіть коли людині, затисненій, завдяки власній слабодухості, з усіх сторін свинячими писками зла, в розпачі ввижається, ніби Він осліп і Йому позакладало.
    • Там само. — С. 196.
  • … ніколи не пізно струсити з себе ярмо гиді, треба лише усіма помислами повірити в добро, і найслабкішому чоловікові одразу ж явиться незміренна сила.
    • Там само. — С. 199.
  • … хто раз впустить собі в груди світло, той вже не схоче жити в темряві.
    • Там само. — С. 199.
  • Потяг до зла далеко не природне явище, природним зробили його слабодухи, що лякаються власної тіні. Людина завжди має вибір, і весь цей морок і жах людина сама й завинила.
    • Там само. — С. 208.
  • … сатана спроможний убивати й чинити зло виключно руками людей, яких йому вдастся залякати й принадити! І в цьому не лише загибель, а й порятунок людства! Бо зерна добра є в кожній людині, хоч і якій, здавалося б, злочинній (а скільки лиха чинять не злочинні? Зрештою, зіча людина будь-коли знатиме, яка вона? Хіба вона щомиті на стає тим, у що повірить? Як часто Ґудзій на власні очі пересвідчувався: більшість злочинів коїться лише тому, що людина не ввважала по потрібне завчасу випорожнити з душі гиді, яка випадково, — а яких не трапляється в житті випадковостей: лінь, глупота, мода на зло, страх відрізнятися від загалу, — потрапила до середини, отруївши мозок і серце?) Ба більше, може, світ тільки й тримається на тих запльованих і занедбаних зернах добра, які даються кожному при народженні, хоча на численних життєвих роздоріжжях людина (з лінощів чи під тиском людожерних обставин, а вони ж і доповнюють і спричиноюють одне одного), повіривши у всемогутність мороку, й заганяє ці крихти світла до найбагнистіших, найнепрохідніших закамарків свого єства, до певности ще й проваливши їх сміттям і нечистотами?
    • Там само. — С. 209–210.
  • Перед кожною людиною відкритий шлях добра, і тільки воно — справжнє існування.
    • Там само. — С. 212.
  • Людина вільна, щойно вона цього по-справжньому забажає. І тоді гори зрушить.
    • Там само. — С. 212.
  • Очевидно, людина, боронячися від хаосу, на кожному кроці обтинає феномени від, як їй здається, зайвини, беручи розгалужену кількаповерхову дійсність в одноплощині розумові лещата, але це виключноперший щабель, бож мислення — творчий процес, воно відбувається не одноколійно, єдиним аподиктичним висновком, а одночасно багатовимірними жмутами напруги однаково дійсних суперечних одна одній думок, що їх людський мозок безсилий охопити вищим об'єднувальним розумом…
    • Там само. — С. 237.
  • Терещенка завжди дивувало, чому так мало народів напротязі віків зберігає ідентичність, ніби спішачи, зі страху, кров на службу й прославлення чужих личин, аби назавжди загубитися, — чи, може, на деякий час відпочити від тяглости власного я? — під іншими іменами, навіть своїх колишніх ворогів…
    • Там само. — С. 240.
  • … слабі завжди загумінкові; мовляв, насолодуйтеся по зав'язку вашою смердючою Україною! Для всіх інших націй — незалежність похвальна, але для нас, проклятущих ворохобників і руїнників імперії, вигаданих німцями на горе великому російському народові, вона кари гідна, і тому чимдуж біжіть під тюремну ручку спасенної матінки Росії, може, Москва на цей раз вас, негідників бандерівських, мазепинських виплодків, усіх не перестріляє й не вимордує, а ще якось помилує.
    • Там само. — С. 243–244.
  • … хто сьорбнув блискавки, той не вдоволиться драглями …
    • Там само. — С. 246.
  • … хапали людей, розстрілювали й засилали, а потім і взагалі виморили Україну голодом, бож назадницька нація, яка на власній землі сміла існувати лише, як меншовартісний, запльований і спотворений додаток доматінки Росії, ніяк не приймала кривавого ощасливлювання, насаджуваного вибраними вдосконалювачами людства…
    • Там само. — С. 251.
  • … тьма одразу ж відступиться, як людина роздмухає в собі найменший вогник світла …
    • Там само. — С. 263.
  • Хоч людина й покликана бути тільки доброю, безмежна доброта — рідкісне явище. Доброті природа відпустила місця — лише, як виняткові з її правил. Добру людину нищать, затоптують, коли ж немає сили знищити, глузують, знущаються, і вона завжди гине. Але якби не народжувалася ця безмежно добра людина, яка нагадує нікчемним створінням про божественність людського покликання, весь світ не проіснував би й миті. Все буття рознесено б на друзки, і воно ніколи не втілилося б знову. Бо навіть злі, мерзенні й підлі креатури не проіснували і одного віддиху, якби всього буття не виправдовувало б існування безмежно доброї людини. Її затоптують, однак через неї, і то виключно через неї, рухається світ. А цією доброю людиною може бути кожний, перед кожним покладено цей вибір, і кожна людина муисть колись на нього зважитися, щоб сповнити те, для чого вона, може, тільки й народжується. І тепер настала моя черга.
    • Там само. — С. 265.

Про Андієвську[ред.]

  • Емма і не є емігранткою, навпаки — вона запросто може зарахувати до еміграції оточуючий її соціум з усіма аборигенами включно, натомість залишаючи для себе своє власне, нікому не належне місце, що вислизає з-поза митних обмежень об‘єднаної Європи. Емма — громадянка Всесвіту, і Всесвіт цей, без сумніву, український, тому, спостерігаючи за нею, перш за все бачиш це перманентне, навіть на побутовому рівні, облаштування свого персонального часу і простору, в який важко проникнути і з якого ще важче вислизнути. Останнє, зрештою, і не потрібне.
  • Поезія Андієвської для української мови є креативною. А тому я б не обмежував її поезію до «передавання станів душі», «відзеркалення… реальності» — причому байдуже, як сама авторка інтерпретує свої тексти, її поезії живуть поза нею з того часу, як вона завершила твір… щось її вирізнює з довгого шерегу поетичних текстів. Щонайперше це не вибрик, а її органіка. Ламаючи логіку сущого, вона, власне, й пробує з нього вирватись.
    • Тарас Возняк [1]
  • Творчість поета од Бога неможливо осягнути одразу і цілком, то є процес постійного відкриття й відчування народжуваного ним слова. Надто творчість такого складного поета, яким є Емма Андієвська, котра пропонує читачеві прийняти правила її поетичної «гри»: спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитись довкола себе за своєрідними «законами» її світобачення, яке, синтезуючи українську фольклорну магію та західний модернізм, робить прорив у виміри фантастичні. Естетичним підґрунтям її творчості є сюрреалізм, несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери, до її уяви, абстрактні образи конкретизуються, часто набирають барокових форм, вони синтетичне ускладнені, алогічні. Поетеса вдається до цих засобів, щоб якомога повніше відтворити дійсність, якомога більше вражень «втиснути» в слово, «видобути» з цього більший пучок асоціативних «іскр».
    • Л. Тарнашинська [2]
  • Справа в тому, що, нзважаючи на свій порівняно молодий вік, вона — геніяльна. Незаперечно геніяльна, і то у рідко високій мірі.
    • Райс Е. Поезія Емми Андієвської // Сучасність № 2926. — 1963. — С. 43.



Bookmark-new.svg