Сандармох
Сандармо́х (рідше — Сандормох) — лісове урочище в Республіці Карелія, де у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. Серед жертв — переважно спецпоселенці і в'язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.
Цитати[ред.]
Капітан Матвєєв — це, мабуть, найрепрезентативніший символ убивства духу. Зрозуміло, що в «капітана матвєєва» можуть бути тисячі імен — німецькі, російські, українські, китайські... «Капітан матвєєв» — це людина зі зброєю, наділена владою стріляти. Таких земля родила й родитиме. Питання в іншому: як не проґавити ту поворотну точку історії, після якої під дулом пістолета «капітана матвєєва» опиняться голови геніїв[1]? |
Лісове урочище Сандармох в Карелії: химерна архітектура щільних соснових колон, крізь які графічно простромлені сонячні промені. Стіни стін зі стовбурів і неба, що, немов сито, пропускають воду, світло і людські тіла. Тиша, пісок, мохи, лохина, журавлина. Люди кажуть, що тут чомусь ніколи не співають пташки. В урочищі Сандармох, на честь 20-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції за 5 днів було розстріляно 1111 людей. |
|||||
| — Софія Андрухович |
Розстріли в Сандармосі – це результат діяльності тих митців, тих діячів, які жили в будинку «Слово». Відійдемо від сухої статистики, а натомість назвемо поіменно: драматург Микола Куліш, його один з найкращих друзів, режисер театру «Березіль» Лесь Курбас, поет, педагог Андрій Плужанин – Панів, письменник Григорій Епік, письменник-футурист Олекса Слісаренко, письменник Михайло Яловий, письменник, літературний критик, публіцист-авангардист Валер’ян Поліщук, прозаїк Валер’ян Підмогильний, Антін Крушельницький, який повірив в українізацію і повернувся до Радянського Союзу з Відня. Всі вони тут, у будинку «Слово», жили або у власних квартирах, або винаймали житло, вони тут творили, сміялися, розчаровувалися – всі вони загинули в один день – 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох[3]. |
|||||
| — Тетяна Пилипчук |
Такий собі капітан Матвєєв власноруч із пістолета за чотири дні розстріляв в потилицю 1111 душ. І коли знати, ЩО то були за люди, й наскільки кращим було б людство, якби їхні голови не лягли в урочищі Сандармох, а продовжили мислити й творити... Розумієте, цього ніколи не можна забувати: що один якийсь «капітан матвєєв» здатен водномить заблокувати розвиток людства, — завдати йому такого «внутрішнього перелому», на лікування якого потрібні будуть навіть не десятиліття, а століття[1]. |
|||||
| — Оксана Забужко |
У підсумку, те, що відбувалося в урочищі Сандармох — це геноцид еліти. Сандармох є символом кінця української інтелектуальної еліти як окремого історичного феномену. І з того часу вона все ніяк не може відродитися[1]. |
|||||
| — Оксана Забужко |
У тому моторошному місці, як відомо, вбито тисячі жителів європейської півночі (карелів, фінів) і трудпоселенців, колишніх в’язнів Соловків і «каналармійців», совєтських громадян і чужинців, чоловіків і жінок[4]. — «Розстріляні в Сандармосі. Північна Голгофа українства» |
|||||
| — Сергій Шевченко |
...Це злочин не лише проти України, але й проти людства. Тут поховано тисячі ненаписаних творів, непоставлених п’єс, незроблених відкриттів. Безжально видерто цілі сторінки історії української та світової історії. А злочини проти людства, як відомо, не мають терміну давності[4]. — зі збірника «Убієнним синам України. Сандармох» |
|||||
| — Віктор Ющенко |
Якщо ми, нарешті, наважимося розкрити для себе самих зв’язну й послідовну картину нашої історичної трагедії, тоді матимемо куди менше претензій до дійсності, менше підстав для депресії, суспільної апатії, рукоопускання тощо. Правильний анамнез хвороби — півшляху до одужання. Ось чому важливо пам’ятати Сандармох: він — необхідна ланка в тому історичному ланцюгу, в результаті якого ми «маємо те, що маємо»[1]. |
|||||
| — Оксана Забужко |
Див. також[ред.]
Примітки[ред.]
Джерела[ред.]
- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
- Андрухович Софія. Амадока. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — С. 832. — ISBN 978-617-679-629-9
