Музей покинутих секретів

«Музей покинутих секретів» — роман української письменниці Оксани Забужко, вперше виданий у 2009 році. Цей роман визнано українською та зарубіжною критикою за один із найважливіших у літературі Східної Європи після падіння комунізму.^[1]^[2]

Цитати

Хоч знати, що з нами? Чекай на нас.^[3]
— Напис 1952 р. На стіні камери у Львівській в'язниці КҐБ (з 2009 р. — музейний комплекс «Тюрма на Лонцького»

...в глибині душі мій батько завжди знав за собою, наче потаємну стидку недугу, оцю саму хай їй абищо, «гамлетівську-нездатність-до-рішучих-дій-при-виді-торжествуючого-зла», — і вона-то й штовхнула його, коли зло проїхалося можновладним тараном майже впритул, замість відсторонитися, — ринутися навперейми, і потім знову й знову кидатися під колеса тої самої машини, щоразу повторно відвойовуючи в себе самого право на самоповагу...^[4]

...соціалізм з людським обличчям, що в перекладі на нормальну мову означає — якщо дуже хотілося жити, вибір був...^[5] — про вибір пристосуванців.

Звідтоді я вірю загубленим дрібничкам — далеко більше, ніж готовим історіям, які хтось для мене вже обпатрав, засмажив, заправив і подав на стіл. Я вірю зацілілим жестам і позначкам на книгах, незумисно підловленим на аматорських знімках мімічним гримаскам і неправильно надгризеним мундштукам: я — детектив Коломбо початку нового століття (не смійся, будь ласка!).^[6]
— «Я знаю, що ці викопні рештки загиблих цивілізацій — багатьох-багатьох загиблих цивілізацій, що колись існували під людськими іменами, — не брешуть.» (там же)

...ідея <...> вона, наче дріжджі — піднімає лиш добре борошно...^[7]

Все вкупі робило враження розмови з душевнохворим, при якій не смієш викликати санітарів, бо знаєш, що головний лікар божевільний сам...^[8]
— про дві години спілкування з капітаном КҐБ, під час яких пропонували писати доноси

Бо в сні все так, як воно є насправді. А вдень — тільки так, як нам увижається.^[9]

Натомість безтямним, ведмедячим ривком зненацька згріб їх усіх за плечі докупи, наче зібрався танцювати з ними тут у цім гробівці аркана — древнього танцю, танцю воїнів, де єдине багатоголове тіло мчить замкненим колом, і ноги з одностайною силою вдаряють у землю, швидше й швидше розганяється верва, руки на плечах, плече до плеча, вічний чоловічий танець мого народу, що від доби татарських набігів нелюдським зусиллям держить на своїй землі коло, яке йому раз у раз рвуть із муками і кров'ю, і знов треба мук і крови, щоб його відновити, щоб стягтися на силі й тупнути в землю: моя! не віддам!.. — ось наше коло, ну от ми й разом, моя дівчинко, оце він і є, наш з тобою весільний танець <...> ми знайшли свою музику...^[10]

...комунізм це мобілізація заздрости.^[11]
— Репліка Вадима про те, що «масами управляють не ідеї, а певні комплекси почуттів» - самовдоволення, заздрість, страх, а політична ідея партії лише прикриття та несе функцію пускової кнопки, як у рекламі. (тут авторське написання «заздрости»)

Ленін зробив геніальне відкриття: не ідеологія є «матеріальною силою» — а політтехнологія! .^[11] — репліка Вадима

Всякий ф а х і в е ц ь і починається з моменту, коли він навчається відчувати опір матеріалу. <...> Партачі вони, Вадиме. Твої фахівці. Лялькарі, тандета.^[12]
— про російських політтехнологів, що підрядились вигравати вибори в Україні, проте демонструють «повний ігнор матеріалу».

Ну, здрастуй. Ти мене чуєш? Чи ти хоч здогадуєшся, там, у мені, скільком людям довелося попрацювати — і то як! — щоб викликати тебе з того кінця тунелю?..^[13]
— Дарина звертається до дитини.

Український характер, ми ж усі такі... Доки не перейде межа нагину. А тоді вже все — одрізано: віл став, і вже хрін нагнеш. ^[14]

Про книгу

	...цілком вигаданими в романі є тільки персонажі. Все, що з ними відбувається, дійсно відбувалося в свій час із різними людьми. І може відбутися ще. Власне, це й зветься реальністю^[15]
	— Оксана Забужко

Див. також

Примітки

↑ Видавництво komorabooks.com
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 832
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 5
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 37
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 46
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 52
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 186
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 280
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 532
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 572-573
↑ ^а ^б Музей покинутих секретів, 2015, с. 585
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 622-623
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 801
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 815
↑ Музей покинутих секретів, 2015, с. 822

Джерела

Вікіпедія

Дивіться у Вікіпедії:

Музей покинутих секретів

Оксана Забужко. Музей покинутих секретів. — Київ: Комора, 2015. — 832 с. — ISBN 978-617-7286-02-7

[1] Видавництво komorabooks.com

[Музей_покинутих_секретів—2015——832-2] Музей покинутих секретів, 2015, с. 832

[Музей_покинутих_секретів—2015——5-3] Музей покинутих секретів, 2015, с. 5

[Музей_покинутих_секретів—2015——37-4] Музей покинутих секретів, 2015, с. 37

[Музей_покинутих_секретів—2015——46-5] Музей покинутих секретів, 2015, с. 46

[Музей_покинутих_секретів—2015——52-6] Музей покинутих секретів, 2015, с. 52

[Музей_покинутих_секретів—2015——186-7] Музей покинутих секретів, 2015, с. 186

[Музей_покинутих_секретів—2015——280-8] Музей покинутих секретів, 2015, с. 280

[Музей_покинутих_секретів—2015——532-9] Музей покинутих секретів, 2015, с. 532

[Музей_покинутих_секретів—2015——572-573-10] Музей покинутих секретів, 2015, с. 572-573

[Музей_покинутих_секретів—2015——585-11] а ^б Музей покинутих секретів, 2015, с. 585

[Музей_покинутих_секретів—2015——622-623-12] Музей покинутих секретів, 2015, с. 622-623

[Музей_покинутих_секретів—2015——801-13] Музей покинутих секретів, 2015, с. 801

[Музей_покинутих_секретів—2015——815-14] Музей покинутих секретів, 2015, с. 815

[Музей_покинутих_секретів—2015——822-15] Музей покинутих секретів, 2015, с. 822

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]