Коли ви в дитинстві каталися на велосипеді, я сидів у побудованій вами камері і дивився у вікно. Я розглядав картинки в журналах і мріяв про те, що і я міг би ходити в школу і на вечірки, мріяв робити все те, що робили ви. Але все марно. А тепер я так радий, такий радий, брати і сестри, що я — це я[1]!
Дитині для забави досить копійчаної ляльки, тоді як старому зводить рот від позіхання перед п'ятисотфранковою іграшкою. Чому? Тому що він втратив дух дитинства[1].
Ми часто і багато мріємо в дитинстві. А в дорослому віці ми це засуваємо десь у глибини, ховаємо за матеріальними речами. Цю здатність мріяти можна якось дістати з глибин і мрії знову пробуджуються[2].