Перейти до вмісту

Барабаш Юрій Якович

Матеріал з Вікіцитат
Юрій Барабаш
Стаття у Вікіпедії

Ю́рій Я́кович Бараба́ш (10 серпня 1931, Харків) — український літературний критик. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2004 року за монографію «Коли забуду тебе, Єрусалиме.../Гоголь і Шевченко. Порівняльно-типологічні студії».

Цитати

[ред.]

Скільки українських літератур є у світі? (лекція) (1999)

[ред.]
  •  

Честолюбство – гріх, я знаю, але якщо це не марнославство, то, далебі, гріх не такий уже й великий, коли йдеться про літературну працю. Адже вона первісно, ех definitio зорієнтована на сприйняття і визнання людьми[1]?.
З лекції, виголошеної на врученні Нагороди Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів Київ, 28 травня 1999 р.

  •  

Я навчався на філфаці Харківського університету, і гадки не маючи, що тут іще за кілька років можна було зустріти Юрія Шевельова; втім, я попросту не знав, хто це такий... Тоді ж я почув ім'я Євгена Маланюка, але не як українського поета, а як запеклого ворога України, що з ним Сосюра зопалу обіцяв колись «ще зустрітися в бою»[1]...

  •  

Оця поетизація злидарства, зневага до статків і життєвих гараздів без огляду на те, що їх можна здобути не самим шахрайством, а чесною каторжною працею, – чи доречні вони у суспільстві, яке борсається у злиднях і не виборсається з них поки світ, якщо не подолає інертність, неробство, пияцтво, психологію утриманства, надію на щедрого пана чи товариша, на західного благодійника чи північного сусіду[1]?..

  •  

Без Богданової залізної волі й мазепинського мудрого прагматизму, без поєднання сковородинівської «філософії серця» з Тара­совим прометеїзмом, з енергетикою Франкової мислі і поривом Лесиного духу, «Еллади» – з «Римом», «ніжности» – з «крицею», без одержимости Кондратюків і Люльок, без ділової снаги новітніх Симиренків і Терещенків – чи не проґавимо, не прохляпаємо вухами історичний шанс на здо­буття справжньої незалежности, як це вже з нами траплялося[1]?

Примітки

[ред.]