Борис Ґудзяк

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Борис (Ґудзяк))
Борис Ґудзяк
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Бори́с Ґудзя́к (нар. 1960) — єпископ Української греко-католицької церкви, громадський діяч, провідний науковець у галузі церковної історії.

Цитати[ред.]

  •  

Багато що у нашій людській історії не є лише політичними, чи військовими, чи фінансовими калькуляціями.[1]

  •  

Благословення, хоча й може зарум’янити обличчя і навіть зцілити поранену плоть, все ж найпотужніше діє в душі, у серці людини. Інколи від пророчого слова до його здійснення треба пройти довгий і тернистий шлях; але раз про­рок прорік слово благословення, його сила – вічна[2]. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

  •  

Вага і ефект жесту благословення та відповідальність, яку він накладає, заслуговують на велику увагу й пошану передовсім від тих, до кого він скерований[2]. — «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі» (лекція) Львів, 19 травня 2007 р.

  •  

Добре слово має потужну життєдайну силу. «Словом» Всемогутній покликав усе до буття. Ним Він дає життя. Самі глаголи «слово» і «благий, благе, благо-» викликають у нас глибинні духовно-богословські, антропологічні, культурні асоціації: Eν αρχή ήν ό λόγος, Ви началі бі Слово, «Споконвіку було Слово» (Йо. 1:1). Сотворивши Всесвіт, землю і, на­решті, людину, Господь «побачив, що воно було дуже добре» (Буг. 1:31). Благословення, добре слово про сотворення стало його завершенням і його гідністю[2]. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

  •  

Кожна мудра лю­дина – зокрема українські батько, мати, дідусь чи бабуся, які провели своїх дітей і внуків крізь життєвий лабіринт, де під ногами крилася не одна міна, що шматувала і тіло, і дух, може посвідчити, скільки ця школа гідности вимагає терпеливої педагогії та постійного, невтом­ного, різноманітного любовного благословення[2]. — «З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

  •  

Ми сповідуємо Господа, який для того, щоб допомогти людині, стає людиною. Один для одного ми маємо бути поруч.[1]

  •  

Потенціал духу для переродження, потенціал любові і солідарності для трансформації в суспільстві є дуже великий.[1]

  •  

Духовне життя є правдивим. Любов є правдивою. Вона є вічною.[1]

  •  

Ми хочемо знати, що буде завтра, але те основне, на що ми чекаємо, не відбувається із дня у день. І якщо ми зможемо це зрозуміти, відкриється зовсім інша перспектива.[3]

  •  

Знаєте, що зміниться завтра? Те, що змінить кожен із нас. Звільнившись від тотального і тоталізуючого контексту.[3]

  •  

Подумайте перед Новим роком про те, чого ви боїтеся. У своєму житті, у своїх думках, у своїх емоціях. Назвіть це і проаналізуйте. Так, нам потрібні хороші політики, економіка, що розвивається і мирний соціум, але навіть за наявності всього цього людина все одно може залишатися нещасною і тривожною.[3]

  •  

Дуже важливо у новому році і для вас, і для мене стати суб'єктами як нація, як церква, як особистість. Важливо бачити час. Це колосальний дар — мати весь рік. Мій рік не під контролем політиків або інтернету, не рік страху перед штучним інтелектом. Є питання, які ми з вами вирішимо, починаючи з себе.[3]

  •  

Перевірте, чи не піддаєтеся ви маніпуляціям. Чи контролюєте ви час у Мережі. Порахуйте, скільки свого часу контролюєте особисто ви. Станьте господарем свого життя. Якщо щодня, щомісяця, щороку все більше українців ставатимуть господарями своїх думок, своєї душі, свого часу, тим більше нас чекає змін.[3]

  •  

Правдиве і щире добре слово – це не просто мовлення, виголошення думок чи сентиментів, а змістовний акт, творча дія[2]. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

  •  

Покликання усіх нас – спомагати одне одного, вчитися тому, що провадить до гідности, плекати її до повного розквіту: озброюватися всіма можливими засобами – духовними, інтелектуальними – для захисту від втрати цієї Богом даної гідности і свободи[2]. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

  •  

Сила благословення може долати вели­ке зло, небезпеку чи горе. Тому в усіх християнських літургіях слу­житель так часто повторює слова благословення; тому в усіх істинно духовних культурних традиціях стільки застережень щодо лихословлення: «благословіте, а не кленіте» (Рим. 12:14)[2]. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

  •  

Я розумію, що кожне отримане благо­словення є закликом його передавати, є новою відповідальністю і новою радістю. А понад усе воно є даром – а дар дається даром, зі щедрости: йому чуже посягання, його отримують не за заслугами, а за благодаттю. Усякий правдивий дар породжує мир і щастя[2]. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

Примітки[ред.]