Мова

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Wiktionary-logo.svg
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:
Вікісловник
Дивіться у Вікісловнику:
Information icon.svg Цей термін має також інші значення. Див. Мова (значення)

Вислови та цитати про мову:

Цитати[ред.]

  •  

Граматика керує навіть царями.

  Мольєр[1]
  •  

Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

  Панас Мирний[2]
  •  

Мов поганих не існує в світі,
Є лише погані язики.

  — Анатолій Бортняк
  •  

Раби — це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.

  — Оксана Пахльовська
  •  

Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності.

  Іван Огієнко, «Українська культура», 1918[3][4][5]
  •  

Мова росте елементарно, разом з душею народу.

  Іван Франко[6]
  •  

Страх перед новизною віддзеркалюється в мові; наприклад, арабське слово bidca означає новизну, але також означає єресь. Іспанське слово novedad має подібний відтінок.[7]

  Джордж Сартон
  •  

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

  Ліна Костенко[8]
  •  

Мова — далеко не тільки «засіб спілкування», тобто передачі «вже готових думок», як нас усіх учили в імперській школі. Куди серйозніша її місія — бути способом народження тих думок: коли «нема мови», людині просто-напросто «нема чим думати».

  Оксана Забужко[9]
  •  

Рушієм національного є дух, а екзистенцією духу є мова.

  Вільгельм Гумбольт[10]
  •  

Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація.

  Юліан Дзерович[10]
  •  

Поки жива мова народна в устах народу, доти живий і народ.

  Костянтин Ушинський[11]
  •  

Зовнішня історія мови тісно пов'язана з долею її носіїв, тобто з долями індивідів, які розмовляють цією мовою, з долями народів. До сфери її досліджень входить географічне та етнографічне поширення мови, загальний вплив іноземних мов на конкретну мову і, навпаки, вирішення питань: чи мова використовується як літературна, чи живе тільки в народі, до яких станів належать люди, які розмовляють цією мовою, чи є попит на мову (якщо вона, зрозуміло, літературна) поза власною територією, як у просторі (французька, німецька, англійська і взагалі так звані універсальні мови) і в часі (латинська, грецька, церковнослов'янська), і якщо мову вживають ще й інші народи, то з якою метою — ось питання, які належать до зовнішньої історії мови</poem>

  Іван Бодуен де Куртене, вступна лекція в Петербурзькому університеті, 1870 (И. А. Бодуэн дэ Куртэнэ // Избранные труды по общему языкознанию. — М. : Изд-во АН СССР, 1963. — Т. I. — С. 69.)[12]
  •  

Хіба мова за сприятливих обставин не розквітне, наче дерево, яке, не будучи пригніченим, пишно розростається зусібіч? Хіба не перестає розвиватися мова і не починає нидіти і мертвіти, як нидіє і сохне рослина при нестачі світла і землі? Дивовижна цілюща сила мови, з якою вона заліковує і надолужує втрати…?

  Якуб Ґрімм, з передмови до «Німецької граматики» (Якоб Гримм // Хрестоматия по истории языкознания ХIХ–ХХ веков ; сост. В. А. Звегинцев. — М., 1956. — С. 56, 58, 61.)[12]
  •  

Чия мова - того й влада.

  — Давні римляни
  •  

Звичаї народу позначаються на його мові, а з іншого боку, значною мірою саме мова формує народ.

  Фердинан де Сосюр, «Курс загальної лінґвістики»[13]
  •  

Не меч, не щит рятують мову —
Лише безсмертні твори!

 

пол. Nie miecz, nie tarcz – bronią Języka, lecz – arcydzieła!

  Ципріан Каміль Норвід («Мова-рідна», Пер. Григорій Кочур[14])
  •  

Мовний розвиток перебуває у найтіснішій залежності від історичних умов. <…> Розвиток суспільства заманює мову на якийсь визначений шлях. Отож ми вправі замислитися над питанням, чи нема в історії мови відображення історії культури.

  Жозеф Вандрієс, «Мова. Лінгвістичний вступ до історії» (1914)[15]
  •  

Мова — це найміцніший зв'язок, що поєднує членів у групи, і водночас вона — символ і захист групової спільноти. Чи може бути щось більш дієве для утвердження факту існування групи?

  Жозеф Вандрієс, «Мова. Лінгвістичний вступ до історії» (1914)[16]
  •  

Мова — одна з основних ознак нації. Мова — фундамент культури. Рідна мова — найдорожчий скарб народу. Рідна мова — підвалина інтелекту, рідна мова — основа патріотизму. Рідну мову повинна берегти, розвивати кожна людина.
Умирає мова — умирає культура. Умирає культура — припиняється прогрес, і історію починають творити Нерони, Бісмарки, Муссоліні, Гітлери, Сталіни, Мао Цзедуни. А яка то історія — всім відомо[17]

  Олексій Тихий
  •  

Мова — організм, де кожне слово виконує свою функцію й є життєво необхідним, тому заміняти лайку в ситуації, де герой якогось серіалу справді мав би смачно вилаятися — це робити мову інвалідом, неповносправною, це чистої води совєтський прийом, такого вже ніде в світі немає[18]

  Андрій Любка

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. wisdoms.ru
  2. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо
  3. Релігійно-філософська думка України кінця ХІХ – початку ХХ століття
  4. Виставка на тему: «День української писемності та мови» (Наукова бібліотека НУВГП)
  5. Виставка до Дня української писемності та мови (Національна академія державного управління при Президентові України)
  6. Мовлене слово у життєсвіті Івана Франка / О. Сербенська / Пресознавчі студії: історія, теорія, методологія. Збірник праць кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 1 (7). – Львів, 2006. – С. 78—92.
  7. Пензенский, А. А. Нострадамус. Вся правда о великом пророке и его пророчествах. — М. : Эксмо, 2005. — С. 83-84
  8. Ліна Костенко й українська лексикографія кінця ХХ — початку ХХІ ст. / В. Статєєва // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 54-64.
  9. Оксана Забужко. «Репортаж із 2000-го року». — Київ, 2001. — С.78.
  10. а б Вислови про мову
  11. Ушинський Костянтин // Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
  12. а б Фаріон, 2015, с. 20
  13. Сосюр Ф. де. Курс загальної лінґвістики. / Фердінан де Сосюр; [пер. з фр. А. Корнійчук, К, Тищенко]. — К.: Основи, 1998. — C. 34.
  14. Ципріан Каміль Норвід Поезії / Пер. з польської. Титульна редакція та вступна стаття Миколи Бажана. — Київ: Дніпро, 1971. — С. 158.
  15. Фаріон, 2015, с. 23-24
  16. Фаріон, 2015, с. 24
  17. Олекса Тихий. Думки про рідний донецький край. Текст 1972 року
  18. Хто замовляє «шизофренію»? Чому ТБ ігнорує українську мову, — думка експертів

Джерела[ред.]

  • Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3