Люко Дашвар

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люко Дашвар
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Лю́ко Дашва́р (справжнє ім'я Ірина Іванівна Чернова; 3 жовтня 1957[1], Херсон) — українська письменниця.

Цитати[ред.]

«Село не люди» (2007)[ред.]

  •  

У всіх дівчат одна мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То примхи.[2]

  •  

Коли людина довго в смутку, то й посмішка — подвиг.[2]

  •  

Пісні у народі народжуються тільки під час славної доби. А українська славна доба – це козацтво. От і пісні народні – через одну про козаків.[2]

  •  

Ніч – як ворота в безодню.[2]

  •  

Нащо нам чужі землі, ми й про свою мало знаємо.[2]

«Молоко з кров'ю» (2008)[ред.]

  •  

Любов — краще за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя.[3]

  •  

Кожна дівчина свою зірку бачить. Одна до неї тягнеться, інша — за собою кличе, третя — дивиться на неї, і край.[3]

  •  

Для людей краса — то кров з молоком. А ми з тобою молоко з кров'ю. Те саме, а люди очі заплюють.[3]

  •  

Мрії збуваються, треба тільки не здаватися і не опускати рук![3]

  •  

Нашо любов по ночах ховати? Любов то ж краса.[3]

«Рай.Центр» (2009)[ред.]

  •  

У нашій країні нереально бути одночасно багатим і шанованим... Ці два поняття взаємовиключні.[4]

  •  

Розплакатися чи, навпаки, літати од радості можна лише від любові, а не від сексу.[4]

  •  

Смерть — не вихід. Вхід.[4]

  •  

І нащо голодуєте? З голодного - який вояка? Лише клопіт. Битва здоровим до снаги. Тверезим.[4]

  •  

Столиця — така омана. Розкидає перед людиною купу шансів взамін перефарбовує — себе не впізнати.[4]

  •  

Політику не важливо, що станеться з людьми, які в нього повірили.[4]

  •  

Ну щось же треба робити... Ми ж для чогось народилися саме на цій землі.[4]

  •  

Що за диво — життя! Сама серед людей — нема спасіння. Сама серед природи — вічний рай.[4]

  •  

Мене без любові — немає... Навіщо мені голий секс, коли мене там не буде...[4]

«Мати все» (2010)[ред.]

  •  

Ні, нітрохи не змерзла, тепло. На душі тепло, а душа й тіло зігріває.[5]

  •  

Дайте чужі болі гоїти, щоб своїх не чути.[5]

  •  

І взагалі, всі нормальні люди — звичайні, а ті, що вважають себе надзвичайними, просто пихаті хворі потвори.[5]

  •  

Силоміць до щастя не тягнуть.[5]

  •  

Коли нема особистого, вимушена гратися в особистість.[5]

  •  

Нескінченна відповідальність — така ж дурня, як і вічний двигун.[5]

  •  

Мій світ. І нічого. Звикла. І не хочу нічого змінювати. І всі так живуть. У люди — з необхідності, а то все — у чотирьох стінах.[5]

  •  

Широкі жести — завжди приємні серцю вчинки.[5]

  •  

Твій порядок без тебе — ілюзія?[5]

  •  

Мабуть, усі батьки, що мають одну дитину, вирізняються жертовністю. Аби потім не дорікали.[5]

  •  

Хлорка — не «Шанель № 5»: про неї, може, не всі мріють, та кожному потрібна.[5]

«На запах м'яса» (2013)[ред.]

  •  

Кохання — одне-єдине, та ти розумієш це тільки після того, як пізнаєш його... А до того блукаєш сліпий, кидаєшся на всіх інших... Кажеш їм — люблю, але жити... жити без них можеш![6]

  •  

Хіба життя — боротьба? Життя — радість. Ні з ким боротися не треба. Узагалі. Тільки із собою. Себе знайти, на тому й заспокоїти, не зрадити.[6]

  •  

Отож і біда, що інститут до освіти прирівняли. Освіта — від "світоч". Коли світло в душі оселяється. Коли живеш так, щоби осяяну душу не заплямувати. Вивчення математики, менеджерської справи чи юриспруденції до освіти ніякого стосунку не має. Так, ремесло.[6]

  •  

Справи й жертви без любові не мають ціни, бо їх роблять руки, розум, воля, та не серце. Від того в нас так мало радості й натхнення до життя.[6]

«Покров» (2015)[ред.]

  •  

Хочеш загубити душу — помани її золотом. [7]

  •  

Сусідське не болить, тільки дратує. Болить тільки своє.[7]

  •  

Не обо'язково фізично бути на Майдані. Майдан - усюди. Кожен у своєму будинку нині має шанс жити по-справжньому. Робити справжнє діло, поважати людей, не брехати, забути про заздрість і ненависть...Це просто.[7]

  •  

По-божому, коли людина сама своїх предків знає! тому і поміч не потрібна, бо рідна кров- покров, захист. А хто кров свою не шанує, тому помагати гріх! Кожен свої шляхи сам здолати має.[7]

  •  

Не буває загублених у часі. Після кожного стежка лишається.[7]

  •  

Чому свята такі гамірні, а горе таке безмовне?[7]

  •  

Хто свою кров не ганьбить, тому вона - покров![7]

«Ініціація» (2018)[ред.]

  •  

Глухий кут тому і є таким, що вийти з нього можна лише одним шляхом: виправивши помилки, які завели в нього.[8]

  •  

Після того, як ти вбиваєш у собі людину, ти вб'єш іще багато людей.[8]

  •  

Мрія — не чіткий відбиток майбутньої реальності, може дозволити собі що завгодно: виправити незрозумілу паузу, яка виникла в стосунках, надати тій паузі суб'єктивної логіки, не намагаючись зрозуміти позиції, сяяти так потужно, що втому сяйві реальні проблеми, загрози і небезпеки видаються пустопорожніми дрібницями, а втілення мрії — сенсом життя.[8]

  •  

Драматичні події у відповідь вимагають дії. Чи протидії. Хочеш вижити, скороти словниковий запас до дієслів: усвідомити, переварити, оцінити, не впасти, зібратися і довбати, довбати, довбати стіну, яка перегородила твоє життя, аж поки не впаде.[8]

«#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ» (2020)[ред.]

  •  

Люди по-справжньому втрачають голову лише від двох речей: від тваринного страху і від кохання.[9]

  •  

Милосердя оминає душі тих, кому все навкруги — морок.[9]

  •  

Коли ти на дні — притулитися до мами не найгірша з ідей.[9]

  •  

Чому я розумний заднім числом?[9]

  •  

Що глухіший кут, то несподіваніший з нього вихід.[9]

  •  

Без кохання спільне життя — пекло, та і кохання не гарантує щастя.[9]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg