Віра Вовк

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ві́ра Вовк
Vira Vovk.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ві́ра Вовк (справжнє: Ві́ра Остапівна Селя́нська; *2 січня 1926, Борислав) — українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач.

Цитати[ред.]

  •  

Від малого я була свідомою українкою. Мене виховували в українській мові, в українському побуті. В Кутах ще була живою гуцульська культура. Я пам'ятаю наші домашні святкування Різдва, Великодня, весілля, а також досі згадую голосіння над покійними. Дитиною я була цікава і ходила дивитися, як гуцули оплакують своїх мертвих. Це такі враження, які лишаються на все життя. На весіллях мене зазвичай просили декламувати якісь вірші. Я захоплювалася казками, різними повір'ями, ворожбами. Служниці, які працювали в нашому домі, були з народу, тому я від них перебрала дуже багато. Найцінніше, що я забрала з України, — її пахощі і прянощі. Багато моїх однокласників пішли в УПА — деякі згинули, деякі пережили[1]...

  •  

Митрополит Шептицький правив нам за рідного. Після студій батько був якийсь час його приватним лікарем, і наша рідня жила поруч із владикою у святоюрській палаті. Мама згадувала, як черниці лагодили його білизну. Він походив із графської багатої родини, але до самого себе був дуже ощадним. На сніданок їв якусь грінку і пив квасне молоко[1].

  •  

Моїм хресним був митрополит Андрей Шептицький. То була велика людина з широким серцем. Він намагався з'єднати греко-католицизм із православ'ям, захищав православвні церкви перед польонізацією, допомагав багатьом людям[1].

  •  

Нью-Йоркська група не мала якогось спільного літературного маніфесту, так що кожний з її членів вирізняється своїм індивідуальним обличчям. У Нью-Йорку виходив журнал «Нові поезії», видянням якого займалися особисто Богдан Бойчук, Богдан Рубчак і Юрій Тарнавський, а інші були дописувачами. То був найвагоміший літературний орган на Заході, який постійно тримав пальці на живчику нової світової літератури, з якою Україна натоді була мало знайома[2].

  •  

Ora et labora — молись і працюй! Це моє головне життєве правило. Сприймаю життя як певну місію. Думаю, це закладено в мені природою. Вважаю, що життя не можна витрачати. Так робить тільки людина, яка себе зневажає. Чому вона прийшла на світ? Щоби сповнити якесь завдання, правда ж? З дитячих літ я, як і моя посестра художниця Зоя Лісовська, знала, чого хочу: вона відчувала, що буде маляркою, а я — що буду поеткою[3].

Цитати з віршів[ред.]

  •  

Вона лежала з печаттю місяця на устах
Доки сонце не кинуло в шибу оранжеву рукавицю[4].

  •  

З її святого чорнозему я ліплена
І слово її цілюще мене оживило.
Радо віддам свої соки твоїй красі і доброті, земле
Хай би це тіло стало поживою житу рясному
……………………………………………………………………
Смерть є чудова, але життя нас кличе
В руду перспективу, терпіти самотність і жагу[4].

  • Час цідить пісок з долоні в долоню,
    І смерть може стукнула легко об шибу
    Гілкою чорних акацій.
(Чорні акації // с. 127)

Джерело[ред.]

  • Вовк, Віра. Поезії / Редакція, впорядкування текстів та примітки Софії Майданської. — К.: Родовід, 2000. — 422 с.
  • RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга перша. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 280 с. — ISBN 978-617-679-190-4

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg