Віра Вовк
Ві́ра Вовк | |
![]() | |
![]() |
Ві́ра Вовк (справжнє: Ві́ра Остапівна Селя́нська; *2 січня 1926, Борислав) — українська письменниця, літературознавець, прозаїк, драматург і перекладач.
Цитати[ред.]
Від малого я була свідомою українкою. Мене виховували в українській мові, в українському побуті. В Кутах ще була живою гуцульська культура. Я пам'ятаю наші домашні святкування Різдва, Великодня, весілля, а також досі згадую голосіння над покійними. Дитиною я була цікава і ходила дивитися, як гуцули оплакують своїх мертвих. Це такі враження, які лишаються на все життя. На весіллях мене зазвичай просили декламувати якісь вірші. Я захоплювалася казками, різними повір'ями, ворожбами. Служниці, які працювали в нашому домі, були з народу, тому я від них перебрала дуже багато. Найцінніше, що я забрала з України, — її пахощі і прянощі. Багато моїх однокласників пішли в УПА — деякі згинули, деякі пережили[1]... |
Митрополит Шептицький правив нам за рідного. Після студій батько був якийсь час його приватним лікарем, і наша рідня жила поруч із владикою у святоюрській палаті. Мама згадувала, як черниці лагодили його білизну. Він походив із графської багатої родини, але до самого себе був дуже ощадним. На сніданок їв якусь грінку і пив квасне молоко[1]. |
Моїм хресним був митрополит Андрей Шептицький. То була велика людина з широким серцем. Він намагався з'єднати греко-католицизм із православ'ям, захищав православвні церкви перед польонізацією, допомагав багатьом людям[1]. |
Нью-Йоркська група не мала якогось спільного літературного маніфесту, так що кожний з її членів вирізняється своїм індивідуальним обличчям. У Нью-Йорку виходив журнал «Нові поезії», видянням якого займалися особисто Богдан Бойчук, Богдан Рубчак і Юрій Тарнавський, а інші були дописувачами. То був найвагоміший літературний орган на Заході, який постійно тримав пальці на живчику нової світової літератури, з якою Україна натоді була мало знайома[2]. |
Ora et labora — молись і працюй! Це моє головне життєве правило. Сприймаю життя як певну місію. Думаю, це закладено в мені природою. Вважаю, що життя не можна витрачати. Так робить тільки людина, яка себе зневажає. Чому вона прийшла на світ? Щоби сповнити якесь завдання, правда ж? З дитячих літ я, як і моя посестра художниця Зоя Лісовська, знала, чого хочу: вона відчувала, що буде маляркою, а я — що буду поеткою[3]. |
Цитати з віршів[ред.]
Вона лежала з печаттю місяця на устах |
З її святого чорнозему я ліплена |
- (Чорні акації // с. 127)
Джерело[ред.]
- Вовк, Віра. Поезії / Редакція, впорядкування текстів та примітки Софії Майданської. — К.: Родовід, 2000. — 422 с.
- RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга перша. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 280 с. — ISBN 978-617-679-190-4
Примітки[ред.]
- ↑ а б в RECвізити1, 2015, с. 50
- ↑ RECвізити1, 2015, с. 61
- ↑ RECвізити1, 2015, с. 49
- ↑ а б Нью-Йоркська група поетів: розкіш промовляння