Перейти до вмісту

Ірина Вільде

Матеріал з Вікіцитат
Ірина Вільде
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Іри́на Ві́льде (справжнє ім'я Дарина Дмитрівна Макогон; 5 травня 1907, Чернівці — 30 жовтня 1982, Львів) — українська письменниця. Лауреатка Шевченківської премії (1965).

Цитати

[ред.]

Зі збірки ліричних мініатюр «Окрушини» (1969)

[ред.]
  •  

Авторитет, побудований швидкісним методом, може бути блискучим, але
недовготривалим[1]. — І ТУТ ШВИДКІСНИЙ МЕТОД

  •  

Афоризми — духовна їжа в тюбиках[1]. — ПРО АФОРИЗМИ

  •  

В жодній галузі мистецтва немає стільки самозванців, як у літературі: На щастя, брак таланту робить їх нешкідливими для суспільства[1]. — ОТ БІДА

  •  

— В чому різниця між казковими і сучасними «голими королями»?
— Казковий король не знав, що він голий. Сучасні «голі королі» знають, що вони голі, але й знають, що їм про це ніхто не скаже[1].

  •  

Для успіху у мистецтві мало самої «божої іскри». Потрібна ще й «щаслива зірка»[1].

  •  

Дружба між народами, як і любов поміж людьми, для свого процвітання вимагає взаємності[1]. — ОДНЕ КОРІННЯ?

  •  

Заслухані у відголоси минулого, задивлені у міраж майбутнього, ми часто пропускаємо повз увагу найцінніше: музику сьогоднішнього дня[1]. — НАЙЦІННІШЕ

  •  

— За що ти мене любиш? — спитало дівчатко коханого.
— Мабуть, за те, що ти ще можеш задавати такі наївні питання[1]. — ІЗ СЕРІЇ НАЇВНИХ ПИТАНЬ

  •  

Історію творить народ. Згода, але й найкраще борошно само по собі не стане хлібом[1]. — ВОНО ТАК, АЛЕ...

  •  

Кожна мати прагне, щоб її дитина була надзвичайною, забуваючи, що найбільше щасливих саме серед звичайних людей[1]. — У МАТЕРІ СВОЯ ЛОГІКА

  •  

Мій знайомий розбив годинника об камінь, бо годинник нагадував йому
скороминучість часу. Об яку скелю розтрощити тоді схід і захід сонця?[1]СКОРОМИНУЧІСТЬ ЧАСУ

  •  

Нащадок коштує нам стільки самопожертви, що горе йому, якщо він не виправдає покладених на нього надій[1]. — ГОРЕ НАЩАДКОВІ

  •  

Ох і натуронька у тих жінок! Вони люблять подобатися навіть тим, хто їм не подобається[1]. — А ВИ ЦЬОГО НЕ ЗНАЛИ?

  •  

Перша книга — одноразова, а не постійна перепустка в літературу[1]. — УВАГА!

  •  

Порівнювати чистоту душі з білиною снігу досить ризиковано: надто багато сажі у повітрі[1]. — УМОВНІСТЬ

  •  

Секрет майстерності в тому, що секрету немає, є просто-напросто талант[1]. — ПРОСТО

  •  

— Скільки коронованих голів у фармакології пережила я! — сказала стара пані Аспірина[1]. — МАЛА ЩАСТЯ СТАРЕНЬКА

  •  

Треба нам, письменникам, творити так, щоб і недруги вивчали нашу мову, аби читати нас в оригіналі[1]. — ТА БА!

  •  

Уміти вчасно зійти з арени — це стосується не тільки блазнів[1]. — НЕ ТІЛЬКИ БЛАЗНІВ

  •  

Щоб увійти у безсмертя, людина мусить скласти два екзамени: один перед сучасниками, другий — перед історією[1]. — ТІЛЬКИ ДВА ЕКЗАМЕНИ

Про Ірину Вільде

[ред.]
  •  

Ірина Вільде — доволі зухвалий вчинок! — навіть написала Загребельному листа, пояснюючи, що боротьбу з неухильною полонізацією її генерація вважала якраз патріотичним обов’язком і справою честі. Серед інших ворогів, яким доводиться протистояти Ользі Річинській, опинилися й редактори феміністичного журналу, які зваблюють її на моральні манівці й переступи. Насправді ж сама Ірина Вільде з подібними журналами багато співпрацювала. Але ідеологічний клімат змінився, тож автобіографічні моменти доводилося редагувати[2]. — З розвідки «Власним голосом: жіноча одвертість і модерністський бунт»

  Віра Агеєва
  •  

Успіх Ірини Вільде з її блискучими повістями другої половини тридцятих — «Метелики на шпильках» та «Б'є восьма» — це якраз визнання письменниці, котра, вслід за Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, водночас утверджувала й цінності освіченої модерної жінки, й ідеали модерного українства. Слід, звичайно ж, не забувати, що таке поєднання ніколи не було та й не могло бути безконфліктним[3]. — З розвідки «Власним голосом: жіноча одвертість і модерністський бунт»

  — Віра Агеєва

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Упоряд. Віра Агеєва, Тамара Марценюк. Інша оптика: Ґендерні виклики сучасності. — Київ: 2019. — 256 с. — ISBN 978-617-7622-08-5