Кульчицький Станіслав Владиславович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Владиславович Кульчицький
Кульчицький СВ.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Станіслав Владиславович Кульчицький (1937, Одеса) — доктор історичних наук, професор, в.о. головного наукового співробітника відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України Національної академії наук України.

Цитати[ред.]

Лекція лауреата премії Фундації Антоновичів (2011)[ред.]

  •  

Голодування в Україні почалося в зимові місяці 1931-1932pp. і було наслідком вилучення державою хліба з урожаю 1931 р. під час зимових хлібозаготівель. В Україні воно було сильнішим, ніж в інших хлібовиробляючих регіонах СРСР унаслі­док того, що хлібозаготівельний план був більш напруженим, але характер голодування не відрізнявся від інших регіонів. Коли почав­ся голод (з випадками канібалізму), держава прийшла на допомогу голодуючим і повернула частину конфіскованого раніше зерна. У неї не було цілеспрямованого наміру вбивати голодом людей[1]. — З лекції, виголошеної на врученні Нагороди Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Вашингтон, 19 листопада 2011 p.

  •  

У зимові місяці 1932-1933pp. голод повторився в усіх хлібовиробляючих регіонах. Причина була така сама: прагнення держави взя­ти максимум хліба з урожаю 1932 р. Тим часом урожаї ставали мен­шими рік від року, а причиною зменшення були не погодні умови, а протиприродні економічні відносини між державою та селянством[1].

  •  

Держава не бажала визнавати за селянами право власності на сільськогосподарську продукцію і вилучала її методами продрозкладки. Селяни не бажали працювати, знаючи про те, що вироблена продук­ція буде конфіскована. Врожай частково гинув у полі і саме тому з кожним роком ставав дедалі меншим. Тим часом Сталін звинувачу­вав селян у саботажі. Щоб покарати українських селян, він засто­сував проти них каральну акцію, яка полягала в конфіскації усього продовольства тривалого зберігання, одержаного на присадибних ділянках. Акція була здійснена у селах, поставлених на «чорну до­шку» в грудні 1932 p., а по всій Україні – у січні 1933 р. Професор Стенфордського університету Роберт Конквест, праця якого «Жнива скорботи» про голод 1932-1933pp. в СРСР стала класичною, назвав цю акцію терором голодом. Таке визначення відповідає суті справи[1].

  •  

Уголос говорити про Тридцять третій рік стало можливим у радянській Україні завдяки системним і наполегливим діям україн­ської діаспори. Вона домоглася створення в конгресі CLLIA комісії з розслідування українського голоду 1932-1933pp. Наукова база для діяльності комісії була забезпечена Українським дослідницьким інститутом Гарвардського університету, а її виконавчим директором став молодий українознавець Джеймс Мейс. Комісія опублікувала три томи інтерв’ю зі свідками голоду й аналітичну доповідь у ви­гляді фундаментального дослідження передумов, причин і наслідків цієї трагедії українського народу[1].

  •  

Сталінська каральна акція тепер відома в усіх деталях. Докумен­ти з кремлівських архівів, які належать до неї, опубліковані. Зокре­ма, стали відомі рішення про стягнення з боржників по хлібозаго­тівлях натуральних штрафів м’ясом, салом і картоплею. Вони були сформульовані В. Молотовим у Харкові, узгоджені зі Сталіним і опубліковані у вигляді постанов ЦК КП(б)У за підписом С. Косіора і Раднаркому УСРР за підписом В. Чубаря. Усі перелічені елементи вироблення цих зловісних постанов є в літературі[1].

  •  

Є новорічний лист Сталіна до українських селян з вимогою зда­вати прихований хліб. Він став сигналом для повсюдних обшуків, тому що йшлося про прихований хліб. Є написана рукою Сталіна інструкція заблокувати Україну і Кубань. Є листи Сталіна не допус­кати іноземних кореспондентів в голодуючу місцевість. Є ціла сага про поїздку Е. Ерріо по голодуючій місцевості, коли чекісти ство­рювали йому «потьомкінські села». Зрештою, кожна радянська лю­дина підтвердить, що про голод стало можливим говорити лише з грудня 1987 p., через 55 років[1].

  •  

Пов’язані з Голодомором факти треба розглядати в їх сукупності. Створення ситуації цілковитого голодування і наступна допомога голодуючим з розривом у декілька тижнів засвідчує тільки те, що Сталін не прагнув знищити всіх людей на заблокованій те­риторії, яку повністю очистив від продовольства. Загибель мільйо­нів повинна була показати тим, хто вижив, як їм треба поводитися. Сталін боровся із саботажем, а в Конституції УСРР 1919 р. було за­писано: «УСРР визнає працю обов’язком усіх громадян Республіки і проголошує лозунг: «Хто не працює, той не їсть» (стаття 28)[1].

  •  

Ми звикли бачити владний потенціал Сталіна таким, яким він виявився після Великого терору 1937-1938pp. і перемоги у війні 1941-1945pp. Насправді його потенціал на початку 30-х pp. був набагато меншим, якщо Смирнов або Ейсмонт могли ставити перед ЦК ВКП(б) питання про небезпеку сталінського курсу для партії і держави. Як Голодомор, так і Великий терор мали в своїй основі одну причину: прагнення генсека утриматися при владі[1].

  •  

1991 р. здавало­ся, що загроза комунізму залишилася у минулому. Тепер такої пев­ності нема, багатьох людей ленінська «держава-комуна» приваблює своїм патерналізмом. Тому треба постійно виявляти засобами на­укових досліджень і художньої творчості спорідненість сталінського геноциду з патерналізмом «держави-комуни»[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg