Українці

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Украї́нці — східнослов'янський етнос, що сформувався на землях України та становить більшість населенням цієї держави.

Цитати[ред.]

  •  

Русини відрізняються від поляків мовою, письмом, привичками і церковним обрядом[1].

  — «Меморіал руської нації для з'ясування її становища», австрійське офіційне видання, опубліковане після т. зв. «Весни народів» (1848)
  •  

О кôлько зъ часописій нашихъ слѣдно, то академики народовцѣ ведуть завзяту борбу въ Вѣдни, Краковѣ и Празѣ съ акад. старорускои партіи! Найгôрше то, що переважна часть не хоче ся звати Русинами, але «Украинцями»! […] Чому? Хиба щобы не було Руси? Поляки такожъ того хочуть! Мѣсто заховувати ся поважно мѣжъ чужими людьми, дурть ся якъ жаки, та осмѣшують ся, тай тымъ справу універзитету[2] псують! Кто схоче нашу справу поважно трактувати, скоро ми самû такъ поважно недумаємо! Русь була бѣдна тай и є — черезъ своû власнû дѣти! (1902)[3]

  — отець Михайло Садовський, парох с. Молодків
  •  

Зачєли всї люде говорити, що то вже попи хотє віру скасувати нашу давну, бо в нас говорє так, що доки писанки пишут и доки колєдники ходє, то доти і наша віра руска буде на світі[4].

  — Петро Шекерик-Доників, гуцульський етнограф («Як відбувають ся коляди у Гуцулів», Львів, 1914)
  •  

Українська народність склалася в найглибших основах своєї національно-культурної індивідуальності за час блискучого, хоч і короткого розквіту самостійного політичного життя Галицько-Волинської Русі Романа Мстиславовича — «самодержця всія Русі» — і його знаменитого сина, «короля Галицького» Данила.

 

Украинская народность сложилась в глубочайших основах своей национально-культурной индивидуальности за время блестящего, хотя и краткого расцвета самостоятельной политической жизни Галицко-Волынской Руси Романа Мстиславича «самодержца всея Руси» и его знаменитого сына «короля Галицкого» Даниила…

  Олександр Пресняков, російський історик (Пресняков А. Е. Украина // Вестник культуры и политики. 1918. № 9.[5])
  •  

Яке ім'я ваше, мої рідні браття?
По якім знамени світ вас буде знати?
Котре се могуче слово, що має свідчити
Що ми всі — дебудь на світі —
Одної матери діти?

Браття мої, яким ім'ям маю вас називати?
Всі народи хвалять ся своїм славним ім'ям,
Котре в одну силу міліони лучить,
І за кожду одиницю міліонами ручить –
Браття мої! Яким ім'ям похвалитись нам?

Перед віками наше сонце зайшло:
Ми — безіменний народ, безправне живло!
Як росте запущений сад
Без догляду, без господаря —
Так ріс наш рід.

Русич, Русин, Руснак, Малорос,
Червонорос, русский, Югорос,
Хохол, Українець —
О браття мої! Які назви в нашій великій сім'ї
Не виростали?

  — «Встань Україно», Гавриїл Костельник (1886—1948), український богослов, історик, філософ
  •  

…взагалі все, що українці здатні про себе повідати, — то як, і скільки, і на який спосіб їх били: інформація малоцікава для сторонніх, одначе, коли більше нічого ні в родинній, ні в національній історії не нашкребти, то мало-помалу звикаєш пишатися саме цим…[6]

  Оксана Забужко, «Польові дослідження з українського сексу»
  •  

Щось підказує, що ми з ними не просто не «брати», але навіть не далекі родичі.

  Євген Перебийніс, директор Департаменту інформаційної політики МЗС України, після теракту у Маріуполі 24 січня 2015 року[7].
  •  

…народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім'я чогось, — головне, щоб не було гірше.[8]«Записки українського самашедшого»

  Ліна Костенко
  •  

Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.[9]«Записки українського самашедшого»

  — Ліна Костенко
  •  

Наші люди мають таку історичну традицію: голодомори, війни змушували їх ставитися до проблеми харчування трішки не так, як це роблять в інших країнах… Німці їдять трішки інакше, в них інший раціон. Їхня культура харчування надзвичайно відрізняється від нашої. Враховуючи те, що ціни на продукти в Україні та Німеччині приблизно однакові, вони їдять менше не тому, що у них немає можливості, а тому що така культура така. І звичайно тому вони витрачають менше порівняно з нашими людьми.

  Андрій Рева, міністр соціальної політики України, в ефірі 112 каналу, 8 серпня 2017[10][11]
  •  

Я злий на український спокій,
За нашу фразу «Добре, якось буде».[12]«Злий» (альбом «25»).

  «Скрябін»

Микола Куліш «Мина Мазайло»[ред.]

  •  

Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі «Дні Турбіних» — я бачила в Москві. Ах, мої ви милі, «Дні Турбіних». Це ж така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви… Грубі, дикі мужлани![13]Третя дія, 7.

  — Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва)
  •  

Рина Мазайло: Молю тебе, благаю — закохай!
Уля Розсохина: Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
Рина Мазайло: З якого?
Уля Розсохина: Так.
Рина Мазайло: З українського.
Уля Розсохина: Не розумію. Як це?
Рина Мазайло: А так, що тільки з українського.
Уля Розсохина: Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Рина Мазайло: Ха-ха! Ти дурна!
Уля Розсохина: Серйозно?
Рина Мазайло: Серйозно дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український.[14]Перша дія, 3.

  •  

Рина Мазайло: Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
Лина Мазайло: Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався?! Там такий, що в нього кури по-українському говорять.[15]Перша дія, 7.

  •  

Тьотя Мотя: І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина?
Мокій Мазайло: Я — українець!
Тьотя Мотя: Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?
Мокій Мазайло: Вони такі росіяни, як росіяни — українці…
Тьотя Мотя: Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
Мина Мазайло: Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
Тьотя Мотя: Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
Мина Мазайло: Частина — наші малороси, себто руські…
Тьотя Мотя: Ну?
Мина Мазайло: А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки!
Тьотя Мотя: Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Дядько Тарас: Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом…[16]Третя дія, 7.

  •  

Мина Мазайло: А я не повірю вам, не повірю! І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
Дядько Тарас: Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!
Мокій Мазайло: Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів самих лише селян-українців, хто?
Тьотя Мотя: А хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики.[17]
<…>
Дядько Тарас: Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців. — Третя дія, 7.

Примітки[ред.]

  1. Національна ідентифікація…, 2016, с. 78-79
  2. Багато років українці домагалися від влади Австро-Угорщини створення українського університету
  3. Національна ідентифікація…, 2016, с. 269
  4. Національна ідентифікація…, 2016, с. 41
  5. Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси / Отв. ред. Б. Д. Греков. — М.: Изд-во АН СССР, 1950. — C. 11-12.
  6. Іронія як маркер постмодерного тексту (на прикладі романів Ю. Андруховича, О. Забужко, Ю. Іздрика, О. Ульяненка)
  7. Yevhen Perebyinis, Spokesman for the MFA of Ukraine / Речник МЗС України, соціальна мережа Твіттер 24 січня 2015 року
  8. Костенко Л. Записки українського самашедшого / Ліна Костенко. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. — С. 10. — ISBN 978-966-7047-88-7
  9. Костенко Л. Записки українського самашедшого / Ліна Костенко. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. — С. 11. — ISBN 978-966-7047-88-7
  10. https://www.youtube.com/watch?v=gefeEKFHAis&t=525
  11. https://ukr.segodnya.ua/economics/enews/ukraincy-tratyat-bolshe-nemcev-potomu-chto-nepravilno-pitayutsya-chto-ne-tak-s-racionom-pitaniya-i-pravda-li-eto--1046464.html
  12. Злий // Pisni.org.ua — Переглянуто: 8 липня 2019
  13. Мина Мазайло, 1990, с. 142
  14. Мина Мазайло, 1990, с. 90
  15. Мина Мазайло, 1990, с. 102
  16. Мина Мазайло, 1990, с. 138-139
  17. Мина Мазайло, 1990, с. 141-142

Джерела[ред.]

  • Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — 608 с. — ISBN 5-308-00654-7
  • Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3
  • Національна ідентифікація українців Галичини у XIX — на початку XX століття (еволюція етноніма) / наук. ред. І. В. Орлевич; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії. — Львів: Логос, 2016. — 320 с. — ISBN 966-7379-85-8