Енн Епплбом

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Енн Епплбом
Anne Elizabeth Applebaum.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Енн Епплбом (англ. Anne Elizabeth Applebaum, нар. 25 липня 1964, Вашингтон) — американський історик, письменниця та журналістка єврейсько-польського походження.

Цитати[ред.]

  •  

Більшість інституцій, які ми вважаємо ключовими у відстоюванні західного ліберального світу під час холодної війни, як-от НАТО, були результатом того, що конкретні люди наполягали на їх створенні. У США Гаррі Трумен прийшов в офіс недосвідченим, але досить швидко зрозумів масштаб проблеми і почав роботу зі створення інституцій, які були необхідні задля укріплення оборони[1].

  •  

Війна довела, що ліберальний світовий порядок працює в тій мірі, якою його учасники готові його відстоювати. США і Європа відстоюють його саме зараз, захищаючи Україну. Але я сподіваюся, що один із висновків, до якого люди дійдуть, коли закінчиться війна, це те, що нам потрібні нові та більш якісні інституції[1].

  •  

В усіх моїх книжках я намагаюся відповісти на питання «чому?» і як це вплинуло на людей за допомогою окремих прикладів. Я гадаю, цей підхід схожий на мікро-історію, але мене завжди цікавили історії людей в історичному контексті[2].

  •  

Гасла, якими послуговуються росіяни: «Україна – не держава», «Українці – не справжні люди», «Нам дозволено вбивати українців, тому що вони нацисти». Умисне вбивство мирних жителів, спроба стерти будь-які сліди «українськості» – це геноцидна діяльність[1].

  •  

Коли читаєш роман «Анна Кареніна» Толстого, то легко уявляєш як саме сидить одяг на різних персонажах – настільки майстерним він був у передачі найменших дрібниць, не говорячи вже про особистості. Так само докладно зображував своїх героїв і героїнь Набоков[2].

  •  

Мені завжди було важко зробити вибір між літературою та історією, можливо через те, що я захоплююся вмінням письменників втілити життя у слові[2].

  •  

Мої улюблені історики – це Річард Пайпс і Роберт Конквест, з якими я була знайома особисто. Я багато спілкувалася з Бобом [Конквестом] наприкінці його життя. Обидва вражали мене своїм вмінням писати не лише для академічної спільноти, але й для широкого загалу – саме це я завжди намагаюся робити у своїх книжках[2].

  •  

Один із письменників, якими я завжди захоплювалась – це В.С. Найпол, лауреат Нобелівської премії, перу якого належать і геніальні художні твори, і чудові журналістські статті. [...] Ще одна письменниця, художні твори і статті якої мені завжди подобалися – Джоан Дідіон. Знову ж таки, її доробок припав мені до душі надзвичайною уважністю в описі подій і людей – це копіткі спостереження, майстерно викладені на папері[2].

  •  

Однією з проблем американського/західноєвропейського ставлення до автократії, особливо в Росії та Білорусі, в останнє десятиліття було те, що кожного разу, коли скоюють жахливий злочин, ми дивуємося. Чи то білоруси, які викрадають літак, чи росіяни, які вбивають когось у центрі Берліна чи Лондона. Після війни доведеться переосмислити, як ми здійснюємо дипломатію, використовуємо санкції та реагуємо на порушення[1].

  •  

По-перше, я назвала Голодомор геноцидом. А по-друге, книжка була про історію. Я не хотіла перетворювати всю книжку на доказ того, що це був геноцид. Я хотіла показати в книжці, що сталося, а не про сучасну дискусію навколо тих подій, які я вважаю геноцидом у широкому сенсі слова[3]. — про книгу «Червоний голод: війна Сталіна з Україною»

  •  

Рональда Рейгана обрали президентом Сполучених Штатів, і він використав цю дивну американську суміш – націоналізм і просування демократії, в якій американці вбачали своє правління у світі як головного спонсора та захисника демократії. І це якимсь чином поєднувалося з вірою в національне відродження[1].

  •  

Сутністю геноциду, за версією Лемкіна, є спроба викорінити певну націю. Під цим розуміють не лише масові вбивства, а й напади на культуру, церкви, мову та спробу повністю ліквідувати націю та її культуру. Це слово було вперше офіційно застосовано саме в контексті Голокосту[1].

  •  

У багатьох західних підручниках з історії Радянського Союзу голод початку 1930-х років зазвичай подається як результат колективізації: ось зігнали селян у колгоспи, почався хаос, і цей безлад призвів до голоду. А сама організація голоду та його реалізація на рівні села бригадами активістів, які, окрім збіжжя, забирали все-все до останньої крихти, оминається. Я цього повністю не усвідомлювала, поки не почала дослідження[2].

  •  

Чоловік, який придумав термін «геноцид», народився в Україні. Рафал Лемкін був юристом, який народився на Львівщині й навчався у Львівському університеті, коли місто входило до складу міжвоєнної Польської республіки. Концепція геноциду переконливо засвідчується українським історичним досвідом[1].

  •  

Я вважаю, що можна бути історикинею і журналісткою, і в тому немає протиріччя. Насправді, підходи історика й журналіста дуже схожі: вони пояснюють причини подій[2].

Цитати з творів[ред.]

Червоний голод: війна Сталіна з Україною (2017)[ред.]

  •  

Якби концепція геноциду залишалась просто ідеєю в свідомості та працях науковців, сьогодні не було б жодних дискусій. За визначенням Лемкіна, Голодомор був геноцидом, як це є в найочевиднішому розумінні цього слова[4].

  •  

Зараз важко кодифікувати голод в УСРР або будь-який інший радянський злочин як геноцид згідно з міжнародним правом. Це не дивно, адже Радянський Союз доклав зусиль до визначення цього терміна саме для того, щоб радянські злочини, включаючи Голодомор, не підпали під визначення «геноцид»[4].

Цитати про Енн Епплбом[ред.]

  •  

Мені здається, що деякі публікації, як з’явилися в Україні, критичні щодо книги Енн Еплбом, грішать надмірною емоційністю і є навіть за межами якоїсь нормальної дискусії, як наприклад порівняння Енн Еплбом з Волтером Дюранті, який знаючи про Голодомор, його замовчував. Якраз Енн Еплбом навпаки, зробила дуже багато для того, щоб розповісти світу про Голодомор. Тому я вважаю такі порівняння вкрай некоректними і неправильними[3].

  Володимир В’ятрович
  •  

Читати таку книжку, як написана Енн Епплбом, не є приємністю – це офіра. Обов’язкова офіра, якщо хочеш дізнатися, до яких крайнощів може довести ідеологічний фанатизм, сліпота й ідіотизм, які його супроводжують, і неминуче насильство, яке – у короткостроковій чи довгостроковій перспективі – є його наслідком. Голодомор і смерті в Україні допомагають краще зрозуміти тероризм джихаду та ірраціональну дикість, яка полягає в тому, аби перетворитися на людину-бомбу і підірвати супермаркет чи танцювальну залу[5]. — «Трагедія України» (“La tragedia de Ucrania”). З огляду книги «Червоний голод. Війна Сталіна проти України»

  Варґас Льйоса

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg