Павличко Дмитро Васильович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Дмитро Павличко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павличко Дмитро Васильович
Dmytro Pavlychko.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Павличко Дмитро Васильович — український поет, перекладач, громадсько-політичний діяч.

Цитати[ред.]

  •  

В мені є Україна — моє головне почуття. А є ж іще сім'я, і дружба, і вороги... І тому, якщо говорити про центральне дерево моїх почувань, то воно все ж таки є Україною. Але це дерево не самотнє: я знаю традиції великих людей інших народів, я належу до світу свободи і сонця, але моя родина — то щоденне життя, хліб і молитва[1].

  •  

Ще у 40-ві в мене з'явилося відчуття, що поезія — це не фотографія, а дійсність, яку творить поетична уява людини. Дійсність, створена фантазією людини, набагато краща за фотографію, і живе вона вічно. Маю підкреслити, що я не шістдесятник. Мої вірші, написані в 40-х роках XX століття, — це не початок моєї творчості, а твердий зародок[1].

Цитати з віршів[ред.]

  •  

Дніпровська хвиля в море понесла
Поганське ідолля страшноголове.
Його змінив розп'ятий син Єгови
Філософ з іудейського села.[2]«Багато їх було, і всі — богове…» («Львівські сонети»).

  •  

Створила вас безсмертна книга,
Де з Богом ви взяли союз,
І на крилі архістратига
Писались твори ваших муз.

І тяжко вас карав Єгова
За гордощі та ненасить,
Жагу до золота й до слова,
Що в небі зорями горить.[3]«До євреїв».

  •  

В епоху темну і криваву,
Коли, здавалось, зрадив Бог,
Ви здвигнули свою державу,
Давидів сонячний чертог.[4]«До євреїв».

  •  

Збрехала до хати прибита підкова,
Скарав мене Панбіг жорстокий Єгова.
Минуле моє відвернулось од мене,
Майбутнє, мов око в обміймах більма.
Є форма прекрасна, а зору нема.[5]«До Соломії».

  • Тож не вдалось огидливим ізгоям
Вас отруїти жовто-синім гноєм
У холодно-вітряній чужині.
  • І на Схід дивились галичани.
На Москву дививсь в надії Львів…
Як добре, що на світі є Москва,
Моя земля, столиця і надія!
  • Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір.
Мені всміхнулась доля люба
У сяєві Кремлівських зір.
В твоєму університеті
Я вчусь тепер, народе мій.
Так дай же в молодому злеті
Мені піднятись вище мрій.[6]
  • І випливає наша мова
    Русалкою з глибин Дністра
    (про історичну заслугу Руської трійці)

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга друга. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 264 с. — ISBN 978-617-679-191-1


Bookmark-new.svg