«Батько історії» Геродот Галікарнаський (490-424 рр. до н. е.) називав Дніпро Борисфеном. Він особисто побував на нижньому Дніпрі і залишив у своїй «Історії» найперші письмові згадки про цю ріку: «Борисфен… — найбільша ріка і, на нашу думку, найбагатша поживними продуктами не тільки між скіфськими ріками, але між усіма взагалі, опріч єгипетського Нілу… А проте з інших рік Борисфен найкрасивіший, він постачає пречудові й розкішні пасовиська для худоби, прехорошу й у великій кількості рибу, вода його на смак дуже гарна, чиста… Уздовж нього тягнуться чудові хліборобські поля або росте дуже висока трава в таких місцях, де не сіють … У Борисфені водяться величезні риби без хребтового стовпа (осетри)… і багато чого іншого, вартого уваги»[1].
Нижче Хортиці Дніпро широко розливався, вбирав у себе великі й малі річки, сам розгалужувався на вітки (рукави), утворюючи численні острівці. Тут було справжнє царство плавнів, помережених протоками й озерцями. Козаки дуже любили цю місцину, яка тягнулася низинним лівим берегом Дніпра від Хортиці до урочища Паліївщина (навпроти сучасного Нікополя) і називали її Великим Лугом. Великий Луг, як і дніпровські острови, давав козакам надійний притулок від ворогів. Не випадково вони називали його батьком і склали прислів'я «Січ — мати, а Великий Луг — батько, отам треба й умирати». Тепер Великого Лугу практично не існує. У 1954 році після пуску Каховської ГЕС його залили водою рукотворного моря. Великий Луг був у серці козацьких земель які давали все що було потрібне для життя[3].
— о. Юрій Мицик, Сергій Плохій
Тюркські племена (печеніги, половці та ін)і називали Дніпро Узу (Озу, Узом), у скандинавських сагах він виступає як «вода Вандів». Наші предки — слов'яни — називали його Славутою, Славутичем, тобто слов'янською рікою, хоча тут можна знайти інше значення — «славна ріка». Козаки любовно називали Дніпро своїм братом, а лоцмани говорили про нього як про» козацький шлях»[1].
— о. Юрій Мицик, Сергій Плохій
Унікальною особливістю Дніпра були його знамениті пороги — пасма кам'яних скель, що стирчали з води на висоту до п’яти метрів і майже суцільною масою перекривали ріку. Залишалися лише вузенькі бурхливі проходи, які були дуже небезпечні, особливо влітку та восени, при низькій воді. Порогів було дев'ять: Кодацький, Сурський Лоханський, Дзвонецький, Ненаситицький, Вовницький, Будильський (Будило), Лишній і Вільний. Між порогами стояли забори, тобто скелі, розкидані по руслу ріки, особливо з правого берега, які, однак, не перетинали всю ріку і залишали вільним прохід для суден»[1].
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра…[5] — «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».
— Тарас Шевченко
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна.[6] — «І виріс я на чужині…».
— Тарас Шевченко
Меж гурами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.[7] — «І виріс я на чужині…».
— Тарас Шевченко
Дніпровська хвиля в море понесла
Поганське ідолля страшноголове.
Його змінив розп'ятий синЄгови —
Філософ з іудейського села.[8] — «Багато їх було, і всі — богове…» («Львівські сонети»).
Верни до мене, пам'яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом горло солов'я
в гаю нічному. Пам'яте, верни
із чебреця, із липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в мої, червонобокі, виснуть сни.
Нехай Дніпра уроча течія
бодай у сні у маячні струмує,
і я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам'яте моя.[9] — з листа до дружини від 1.06.1975 р.(збірка «Палімпсести»).
Не плач, Україно, і в горі-журбі,
не плач над Дніпром і над Доном,
бо ми як зачуєм твій плач, то й собі
ревем, як воли, за кордоном.[10] — «Привіт Україні» (збірка «Подорож до Києва», 1897).
Завжди, як переїздив я Дніпро, щось струшує, будить оспалого пасажира - встань і дивись. Правобережжя - Лівобережжя, не просто собі два береги - тут історія, тут душа наша. "Реве та стогне"- може й сильно сказано, та ніхто з нас не сумнівається в тому, кожний і собі підтягує - "Горами хвилю підійма". Та й Гоголь розмахнувся- "Мало який птах долетить до середини Дніпра. Розкішний - немає рівної йому ріки в світі", - але знов же ніхто Гоголеві не перечив. Припадаєш до вікна і байдуже не всидиш. Бачив я Дін, Волгу, Дунай, Гадсон (нас учили: Гудзон). Добрі ріки, що й казати, та не те. Певно, тут почуття глибоко особисті, родився в цьому краю. Дніпро! Таки є в ньому щось таке, про що в географії не сказано.[11] — 1922 рік
↑Павличко Д. Твори: В 3 т. — Київ: Дніпро, 1989. — Т. 1. — С. 414. — ISBN 5-308-00330-9
↑Стус В. Зібрання творів [Текст] : у 12 т. / Василь Стус ; [редкол. : Д. Стус (голова) та ін. ; упорядкув. та комент. : Д. Стус, А.Шацька ; авт. передм. К.Москалець ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка]. - [2-ге наук. вид.]. - К. : Факт, 2007 - . Т. 4 : Вірші 1960-х років (поза збірками); Вірші початку 1970-х років (поза збірками) / [ред. т. Д. Стус]. - 2008. - 479 с. : портр. - ISBN 978-966-359-314-2
↑Маковей О. Твори: в 2 т.; авт. передм. Ф. П. Погребенник; упоряд. та авт. приміт. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 1. — С. 151
Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. — Київ: Наукова думка, 2003. — Т. 1. — 784 с. — ISBN 966-00-0712-4
Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. — Київ: Наукова думка, 2003. — Т. 2. — 784 с. — ISBN 966-00-0708-6
Семененко О. Харків, Харків. — Мюнхен: Сучасність, 1977. — 239 с.
