Від XIII до XVIII століття всюди в Європіперли очолюють ієрархію дорогоцінностей. Золото посідає лише третє місце: воно, безперечно, вище від всіх інших металів, вище слонової кістки й шовку, вище хутра горностая і соболя, але нижче перлів і дорогоцінного каміння[1].
— Мішель Пастуро
Золото — це і світло, і водночас матерія. І не тільки: це ще й колір. Усі образотворчі мистецтва знають про це і додають золото до своєї палітри, перетворюючи його на повноцінний елемент колірної перспективи. Золото — це колір. Але який? У нашому теперішньому уявленні воно асоціюється переважно жовтим кольором. На дитячих малюнках, у буденних уявленнях, у щоденній символіці й уяві золото фігурує як жовтий метал. Утім, так було не завжди, тим паче, що у викопному стані, у вигляді самородка цей дорогоцінний метал може мати безліч відтінків, від білого до червоного, проходячи через всі нюанси жовтого і помаранчевого, рожевого і бежевого, коричневого і сірого, ба навіть зеленого. Його природна палітра надзвичайно багата[2].
Мовчання — золото, стислість — сестраталанту, скромність — найкраща якість; до чого тільки не добалакаються демагоги, щоб усунути з дороги здібних і розумних конкурентів?![4]
Утім, золото призначене не тільки для того, щоб бути мірою вартості або засобом накопичення. Воно створене, щоб рухатися, обмінюватися, переходити з рук до рук. Золото можна помацати, воно динамічне: його можна захопити й відібрати, подарувати й украсти обробити й видозмінити. Певна річ, воно належить світові металів і металургії, підземному, таємничому та небезпечному,— але, крім того, воно вже саме по собі створює якийсь окремий універсум. Ремісник, який обробляє золото,— це не коваль, не той страхітливий персонаж, що орудує залізом і вогнем, а ювелір і його майстерня, на відміну від кузні, зовсім не схожа на пекельну печеру[7].
Щаслива людина, яка знаходить мудрість, і чоловік, який набуває розважливості, тому що здобути мудрість ліпше, ніж набути срібло — такий здобуток дорожчий від золота.[12] — Прислів'я 3:13-14.
