Богдан Хмельницький

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богдан Хмельницький
Litopys Samovydcia. Chmelnicki 2.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Богдан Хмельницький (1596–1657) — український військовий і політичний діяч, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти шляхти в Україні, яке переросло у національно-визвольну війну українського народу (1648–1657) проти Речі Посполитої.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Б[ред.]

  • Бог не зневажить серця упокореного.

В[ред.]

  • Виб'ю з лядської неволі руський нарід увесь! Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру! Поможе мені в тому чернь уся — по Люблін, по Краків, і я її не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не ударили. Буду мати тисяч двісті, триста своїх, орду всю при тім… За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в Україні, Поділлі і Волині тепер, — досить вчасу, достатку і пожитку тепер у землі і князівстві моїм — по Львів, по Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи! І дуків і князів туди зажену, а як будуть і за Віслою брикати, знайду я їх там певно. (з промови до польських послів у Переяславі)[1]
  • Все те, що буде зроблене проти, на твою ж таки голову і впаде.
  • «…Всім відома моя вірна служба разом з батьком моїм світла пам'ять Михайлом Хмельницьким, Підстаростою Чигиринським, який служив вірно всій Республіці та славному пам'яті батькови Вашому, Королю Сигізмундови, поляг в битві під Цецорою. А я, відведений в полон, два роки утримувався в заточенні і, милістю Божою отримав свободу, назавжди залишився в рядах війська Республіки…» [2] З листа Хмельницького до короля Владиславa IV Вази

Д[ред.]

  •  

Для того щоб приязнь могла зміцнюватися і перетворитись у тривалі зв’язки, немає кращого способу, аніж той, щоб з обох боків визначалась її безсумнівна вірність і непорушна сталість[3]. — З «Листів до шведського короля Кароля Густава», 1656-1657 рр.

З[ред.]

  • За здобутком завжди втрата простує.
  •  

Звичайний і поширений спосіб піклування про дружбу полягає в тому, щоб іти назустріч із любов’ю і для справжнього успіху в належній справі, щоб уникнути невдячності[3]. — З «Листів до шведського короля Кароля Густава», 1656-1657 рр.

К[ред.]

  •  

Кривда, гніт та неволя накликають сувору помсту з боку справедливості, щоб Божі постанови проявлялись у всьому на очах живих людей[3]. — Із «Листа до турецького султана Мухамеда», 1648

М[ред.]

  •  

Майже кожний на всій Україні користувався вольностями, і важко йому буде забути, що він був паном і на війні рівнявся з паном[4]. — З Універсалу, 1652

Н[ред.]

  •  

Нас, чутливих і живих, вважають дикими й неспокійними, а відважних і добре заслужених назвали нас бунтівниками[4]. — З Універсалів, 1648

  • Нащо говорити там, де треба діяти.
  •  

Немає більшої турботи й інших справ, як тільки якнастаранніше піклуватися про дружбу з усіма сусідами[3]. — З «Листів до шведського короля Кароля Густава», 1656-1657 рр.

  •  

Неможливо всебічно і ґрунтовно визначити людські вчинки, не враховуючи їхніх закономірностей та одвічної волі неба[3]. — Із «Листа до турецького султана Мухамеда», 1648

П[ред.]

  •  

Побійтеся Бога милосердного, знищіть ворожнечу і відкиньте злобу її, пагубну власному своєму народові, відновіте в ньому мир і тишу, хай поживе і вас прославить[4]. — З Універсалів, 1648

  • Поки ми живі, хіба що смерть наша може наблизити нашу неволю.
  • При сухих дровах і сировим дісталося.
  •  

Передвічна мудрість, роздаючи сама дороги загального пожиття, заказала заподіювати лихо тим, що чинять добре, і установила приймати приязних приятельським серцем, давши до того належне порівняння, що неслушно, аби хтось мав би віддавати за рибу вужем, а за хліб каменем чи іншими злими речами за добрі учинки[4]. — З «Універсалу про підтвердження прав Пінської шляхти», 1657 р.

  •  

Правила взаємної щирості та приязні: добрим віддавати за добре, тому ніколи не годиться інакше поводитися із своїм ближнім[5]. — З «Універсалу про підтвердження прав Пінської шляхти», 1657 р.

Р[ред.]

  •  

Ридання всієї України голосами пробиває небо[6]. — З «Універсалу», 1648 р.

С[ред.]

  •  

Свобода не менше тоді певна, коли не маємо перед собою журби ворога, а найліпше — її боронити в готовності і напрузі[4]. — З Універсалів, 1648

  • Синове воїнів хоробрих, явіть мужність свою! І вам вовіки віків славу запишуть.
  •  

Справедливість цього світу так розмірена, що в одних відбирає, а другим дає владу і мудрість[3]. — Із «Листа до турецького султана Мухамеда», 1648

  • Стіна з стіною зудариться — одна впаде, друга встоїться. (про наступ Запорізького Війська на Річ Посполиту)[7]

У[ред.]

  •  

Усі зважають лише, аби знищити козацький рід[4]. — З Універсалів, 1648

Щ[ред.]

  • Ще не вмерла козацькая мати!
  • Що рука людська зробить, те й зруйнувати може.

Я[ред.]

  • Якщо підступності не буде краю, то доведеться битися.

M[ред.]

  • Manu facta, manu destruo (Руками збудоване, руки й руйнують). — відповідь на питання про неприступність фортеці Кодак.[8]

Про Хмельницького[ред.]

  •  

Богдан Хмельницький, Божою милістю генералісимус греко-східної церкви, вождь усіх козаків запорозьких, пострах і викорінювач польського дворянства, скоритель фортець, винищувач римського священства, гонитель язичників і антихриста.[9]

  Олівер Кромвель
  •  

Здається, ніби в ньому міститься два єства — одно діяльне, тверде, віддане правлінню, друге сонне, стомлене, мрійливе.[10]

  — Віміна, венеційський посол
  •  

Фігура, без сумніву, дуже складна — бо і визволитель з-під Польщі, і той, що піддав Україну Росії, бо і обраний народом демократичний вождь, і представник авторитарної, деколи дуже жорстокої влади, і захисник народу та одночасно згубця, який розплачувався ясиром за татарську допомогу. Носій паралельно республіканських і монархічних принципів і т. д., і т. д.[11]«Клан Хмельницького — легенда чи дійсність?».

  Ярослав Дашкевич
  •  

Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну. Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався в бій і останнім повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі, бо, відійшовши від військових справ та ученій, повністю зайнявся собою. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив (про це мовилось уже), то зовсім міг би знищити Польщу.[12]«Літопис Григорія Грабянки» («Про похід Хмельницького у польські землі навесні 1655 року»).

  — Григорій Грабянка

Примітки[ред.]

  1. Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів : Світ, 1990. — С. 174—175
  2. Памятники, изданные временною коммиссіею дла разбора аревнихъ актовъ. 1845 p., T. 1, ч.3; с. 462
  3. а б в г д е Мудрість, 2019, с. 205
  4. а б в г д е Мудрість, 2019, с. 206
  5. Мудрість, 2019, с. 207
  6. Мудрість, 2019, с. 204
  7. Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів : Світ, 1990. — С. 185.
  8. Н. И. Костомаров. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей (рос.)
  9. http://pravyteli.uaweb.org/lib/chmielnicki_2.html
  10. Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 171
  11. Дашкевич Я. Клан Хмельницького — легенда чи дійсність? // Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури / 2-е вид., виправл. й доповн. — Львів: Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАНУ / Літературна агенція «Піраміда», 2007. — С. 100. — ISBN 978-966-441-031-8
  12. Літопис Григорія Грабянки // ЗБІРНИК КОЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСІВ: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. — Київ: Дніпро, 2006. — С. 921. — ISBN 966-578-147-2

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg