Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Богдан Хмельницький (1596–1657) — український військовий і політичний діяч, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти шляхти в Україні, яке переросло у національно-визвольну війну українського народу (1648–1657) проти Речі Посполитої.

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Б

• Бог не зневажить серця упокореного.

В

• Виб'ю з лядської неволі руський нарід увесь! Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру! Поможе мені в тому чернь уся — по Люблін, по Краків, і я її не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не ударили. Буду мати тисяч двісті, триста своїх, орду всю при тім… За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в Україні, Поділлі і Волині тепер, — досить вчасу, достатку і пожитку тепер у землі і князівстві моїм — по Львів, по Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи! І дуків і князів туди зажену, а як будуть і за Віслою брикати, знайду я їх там певно. (з промови до польських послів у Переяславі)
• Все те, що буде зроблене проти, на твою ж таки голову і впаде.
• «…Всім відома моя вірна служба разом з батьком моїм світла пам'ять Михайлом Хмельницьким, Підстаростою Чигиринським, який служив вірно всій Республіці та славному пам'яті батькови Вашому, Королю Сигізмундови, поляг в битві під Цецорою. А я, відведений в полон, два роки утримувався в заточенні і, милістю Божою отримав свободу, назавжди залишився в рядах війська Республіки…» З листа Хмельницького до короля Владиславa IV Вази

Д

Для того щоб приязнь могла зміцнюватися і перетворитись у тривалі зв’язки, немає кращого способу, аніж той, щоб з обох боків визначалась її безсумнівна вірність і непорушна сталість. — З «Листів до шведського короля Кароля Густава», 1656-1657 рр.

З

• За здобутком завжди втрата простує.

Звичайний і поширений спосіб піклування про дружбу полягає в тому, щоб іти назустріч із любов’ю і для справжнього успіху в належній справі, щоб уникнути невдячності. — З «Листів до шведського короля Кароля Густава», 1656-1657 рр.

К

Кривда, гніт та неволя накликають сувору помсту з боку справедливості, щоб Божі постанови проявлялись у всьому на очах живих людей. — Із «Листа до турецького султана Мухамеда», 1648

М

Майже кожний на всій Україні користувався вольностями, і важко йому буде забути, що він був паном і на війні рівнявся з паном. — З Універсалу, 1652

Н

Нас, чутливих і живих, вважають дикими й неспокійними, а відважних і добре заслужених назвали нас бунтівниками. — З Універсалів, 1648

• Нащо говорити там, де треба діяти.

Немає більшої турботи й інших справ, як тільки якнастаранніше піклуватися про дружбу з усіма сусідами. — З «Листів до шведського короля Кароля Густава», 1656-1657 рр.

Неможливо всебічно і ґрунтовно визначити людські вчинки, не враховуючи їхніх закономірностей та одвічної волі неба. — Із «Листа до турецького султана Мухамеда», 1648

П

• Пери́на, лати́на, дити́на (так Хмельницький і козаки глузливо називали трьох керівників польського війська у битві під Пилявцями. «Перина» — князь Владислав Домінік Заславський, коронний конюший, за великопанські манери. «Латина» — Миколай Остророг, коронний підчаший, за його академічну вченість. «Дитина» — Олександр Конєцпольський, коронний хорунжий, за його молодий вік)

Побійтеся Бога милосердного, знищіть ворожнечу і відкиньте злобу її, пагубну власному своєму народові, відновіте в ньому мир і тишу, хай поживе і вас прославить. — З Універсалів, 1648

• Поки ми живі, хіба що смерть наша може наблизити нашу неволю.
• При сухих дровах і сировим дісталося.

Передвічна мудрість, роздаючи сама дороги загального пожиття, заказала заподіювати лихо тим, що чинять добре, і установила приймати приязних приятельським серцем, давши до того належне порівняння, що неслушно, аби хтось мав би віддавати за рибу вужем, а за хліб каменем чи іншими злими речами за добрі учинки. — З «Універсалу про підтвердження прав Пінської шляхти», 1657 р.

Правила взаємної щирості та приязні: добрим віддавати за добре, тому ніколи не годиться інакше поводитися із своїм ближнім. — З «Універсалу про підтвердження прав Пінської шляхти», 1657 р.

Р

Ридання всієї України голосами пробиває небо. — З «Універсалу», 1648 р.

С

Свобода не менше тоді певна, коли не маємо перед собою журби ворога, а найліпше — її боронити в готовності і напрузі. — З Універсалів, 1648

• Синове воїнів хоробрих, явіть мужність свою! І вам вовіки віків славу запишуть.

Справедливість цього світу так розмірена, що в одних відбирає, а другим дає владу і мудрість. — Із «Листа до турецького султана Мухамеда», 1648

• Стіна з стіною зудариться — одна впаде, друга встоїться. (про наступ Запорізького Війська на Річ Посполиту)

У

Усі зважають лише, аби знищити козацький рід. — З Універсалів, 1648

Щ

• Ще не вмерла козацькая мати!
• Що рука людська зробить, те й зруйнувати може.

Я

• Якщо підступності не буде краю, то доведеться битися.

M

• Manu facta, manu destruo (Руками збудоване, руки й руйнують). — відповідь на питання про неприступність фортеці Кодак.

Про Хмельницького

	Богдан Хмельницький, Божою милістю генералісимус греко-східної церкви, вождь усіх козаків запорозьких, пострах і викорінювач польського дворянства, скоритель фортець, винищувач римського священства, гонитель язичників і антихриста.
	— Олівер Кромвель

	Здається, ніби в ньому міститься два єства — одно діяльне, тверде, віддане правлінню, друге сонне, стомлене, мрійливе.
	— Віміна, венеційський посол

	Фігура, без сумніву, дуже складна — бо і визволитель з-під Польщі, і той, що піддав Україну Росії, бо і обраний народом демократичний вождь, і представник авторитарної, деколи дуже жорстокої влади, і захисник народу та одночасно згубця, який розплачувався ясиром за татарську допомогу. Носій паралельно республіканських і монархічних принципів і т. д., і т. д. — «Клан Хмельницького — легенда чи дійсність?».
	— Ярослав Дашкевич

	Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну. Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався в бій і останнім повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі, бо, відійшовши від військових справ та ученій, повністю зайнявся собою. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив (про це мовилось уже), то зовсім міг би знищити Польщу. — «Літопис Григорія Грабянки» («Про похід Хмельницького у польські землі навесні 1655 року»).
	— Григорій Грабянка

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7