Історія

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:
«Алегорія історії» (Н. Гізіс, 1892)

Істо́рія (від дав.-гр. ἱστορία — оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле) або діє́пис — наука, яка вивчає минуле людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій. Дослідником історії є історик, особа з відповідним вишколом та фаховою підготовкою.

Цитати про історію[ред.]

  •  

Дві речі прославляють історики всіх країн і народів — успіх і власну гідність. Хрестоматії наповнені успішними та гідними вчинками — про розумні вчинки говорять мало, і ще жоден історик не прославляв розум[1].

  Ліон Фейхтванґер
  •  

Історія — це філософія в прикладах.[2]

  Фукідід
  •  

Історія — це роман, у який вірять, роман — це історія, у яку не вірять[3].

  Сафір Моріц Готліб
  •  

Історія — вчителька життя. — З твору «Про оратора»

 

Historia magistra vitae est.

  Цицерон
  •  

Коли зникнуть Дон-Кіхоти,
нехай закриється книга Історії.
У ній не буде що читати[4].

  Іван Тургенєв
  •  

Історія — найкращий вчитель, в якого найгірші учні[5].

  Індіра Ганді
  •  

Історія… це ніщо інше, як діяльність людини, яка переслідує свою мету.

 

Die Geschichte… ist nichts als die Tätigkeit des seine Zwecke verfolgenden Menschen. [1]

  Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, «Свята родина», розділ VI
  •  

Історія — це правда, яка стає брехнею. Міф — це брехня, яка стає правдою.[6]

  Жан Кокто
  •  

Єдиний урок, який можна зробити з історії, полягає в тому, що люди не отримують з історії ніяких уроків.[7]

  Бернард Шоу
  •  

Археологи викопують із землі історію, яку закопали політикию

  Габріель Лауб
  •  

Єдиний наш обов'язок перед історією — це постійно її переписувати.

  Оскар Вайльд
  •  

Історія не складається тільки з великих подій і великих людей. Вони надають їй засадничий тон.[8]Зі статті «Про ще один героїзм» (1943).

  Петро Федун-«Полтава», провідний ідеолог ОУН
  •  

Історія — це погляд на минуле, але водночас і на майбутнє. Ми відповідальні за те, щоб Європа, у якій живемо, функціонувала. Щоби ми могли співпрацювати та бути разом. Тому маємо подолати вузькі розходження між собою[9].

  Мартін Поллак, австрійський письменник, журналіст
  •  

Навчені тільки описувати, а не вдосконалювати об'єкти свого дослідження, історики, природно, перебувають у полоні ідей, які панують у спільнотах, де їм випало жити та працювати, і розвиток за кілька останніх сторіч, а надто за життя останніх генерацій, національних суверенних держав, що претендують на самодостатність, спонукав їх обирати за нормальне поле свого наукового пошуку націю. Але історія жодної європейської нації чи національної держави не може бути пояснена сама по собі.[10]З книги «Дослідження історії».

  Арнольд Джозеф Тойнбі, англійський історик
  •  

Суспільну відповідальність сучасних патріотів я бачу, насамперед, як щоденну працю задля зміцнення економічних та інтелектуальних основ української державності, а не як показну «боротьбу» за минуле, за якою нерідко приховується небажання і невміння працювати.[11]Інтерв'ю для «Час і Події» (18 квітня 2012).

  — Мар'ян Мудрий, український історик

З твору Лукіана «Як писати історію»[ред.]

  •  

Але відколи це все в нас завертілося: війна з варварами, поразка у Вірменії та перемоги без кінця-краю — немає нікого, хто не писав би історію. Всі у нас переважно Тукидіди, Геродоти й Ксенофонти: скидається на те, що правдивим був вислів «Війна — мати всього», якщо за одним махом вона наплодила ще й стількох істориків.[12]Розділ 2.

 

Ἀλλ᾽ ἀφ᾽ οὗ δὴ τὰ ἐν ποσὶ ταῦτα κεκίνηται, ὁ πόλεμος ὁ πρὸς τοὺς βαρβάρους καὶ τὸ ἐν Ἀρμενίᾳ τραῦμα καὶ αἱ συνεχεῖς νῖκαι, οὐδεὶς ὅστις οὐχ ἱστορίαν συγγράφει, μᾶλλον δὲ Θουκυδίδαι καὶ Ἡρόδοτοι καὶ Ξενοφῶντες ἡμῖν ἅπαντες, καὶ ὡς ἔοικεν, ἀληθὲς ἄρ᾽ ἦν ἐκεῖνο τό «Πόλεμος ἁπάντων πατήρ», εἴ γε καὶ συγγραφέας τοσούτους ἀνέφυσεν ὑπὸ μιᾷ τῇ ὁρμῇ.[13]

  •  

А полягає воно в тому, каже Тукидід, щоб, як станеться коли-небудь щось подібне, люди могли, беручи до уваги написане раніше, знайти правильний вихід із теперішнього становища.[14]Про завдання історії. Розділ 42.

 

Ὡς εἴ ποτε καὶ αὖθις τὰ ὅμοια καταλάβοι, ἔχοιεν, φησί, πρὸς τὰ προγεγραμμένα ἀποβλέποντες εὖ χρῆσθαι τοῖς ἐν ποσί.[13]

  •  

Передусім гляньмо, як далеко заходять історики у своїх помилках: більшість із них, не дбаючи про те, щоб описувати події, вдаються до вихваляння начальників і воєначальників, підносячи своїх до небес, а ворогів надмірно принижуючи. Вони й гадки не мають, що від похвального слова історію відділяє й відмежовує не вузька стежка, а висока стіна — як мовиться серед музикантів, одне віддалене від іншого на два діапазони.[15]Розділ 7.

 

Καὶ πρῶτόν γε ἐκεῖνο, ἡλίκον ἁμαρτάνουσιν, ἐπισκοπήσωμεν· ἀμελήσαντες γὰρ οἱ πολλοὶ αὐτῶν τοῦ ἱστορεῖν τὰ γεγενημένα τοῖς ἐπαίνοις ἀρχόντων καὶ στρατηγῶν ἐνδιατρίβουσι, τοὺς μὲν οἰκείους εἰς ὕψος ἐπαίροντες, τοὺς πολεμίους δὲ πέρα τοῦ μετρίου καταῤῥίπτοντες, ἀγνοοῦντες ὡς οὐ στενῷ τῷ ἰσθμῷ διώρισται καὶ διατετείχισται ἡ ἱστορία πρὸς τὸ ἐγκώμιον, ἀλλά τι μέγα τεῖχος ἐν μέσῳ ἐστὶν αὐτῶν καὶ τὸ τῶν μουσικῶν δὴ τοῦτο, δὶς διὰ πασῶν ἐστι πρὸς ἄλληλα.[13]

  •  

Це насправді великий, можна сказати гіпервеликий недолік, якщо хтось не вміє відрізняти історію від поезії і вносить в історію прикраси, притаманні поезії — йдеться про вимисел, похвальне слово і характерні для них гіперболи.[16]Розділ 8.

 

Μέγα τοίνυν, μᾶλλον δὲ ὑπέρμεγα τοῦτο κακόν, εἰ μὴ εἰδείη τις χωρίζειν τὰ ἱστορίας καὶ τὰ ποιητικῆς, ἀλλ᾽ ἐπεισάγει τῇ ἱστορίᾳ τὰ τῆς ἑτέρας κομμώματα, τὸν μῦθον καὶ τὸ ἐγκώμιον καὶ τὰς ἐν τούτοις ὑπερβολάς.[13]

  •  

Багато таких ось речей клепають через своє невігластво історики — вони навіть не вміють побачити, що варте уваги, а якби й бачили, однаково не вміли б достойно розповісти. Вони вигадують, придумують і верзуть, що тільки збреде їм на язик. Пишаються кількістю книг і особливо їхніми заголовками, які знову ж таки бувають просто смішні…[17]Розділ 32.

 

Τοιαῦτα πολλὰ ὑπὸ ἀπαιδευσίας ληροῦσι, τὰ μὲν ἀξιόρατα οὔτε ὁρῶντες οὔτ᾽, εἰ βλέποιεν, κατ᾽ ἀξίαν εἰπεῖν δυνάμενοι, ἐπινοοῦντες δὲ καὶ ἀναπλάττοντες, ὅ τι κεν ἐπ᾽ ἀκαιρίμαν γλῶσσαν, φασίν, ἔλθῃ, καὶ ἐπὶ τῷ ἀριθμῷ τῶν βιβλίων ἔτι σεμνυνόμενοι, καὶ μάλιστα ἐπὶ ταῖς ἐπιγραφαῖς· καὶ γὰρ αὖ καὶ αὗται παγγέλοιοι.[13]

  •  

Я не заперечую — інколи в історії можна й похвалити. Але робити це треба доречно і з відчуттям міри, щоб ця похвала не була неприємною для майбутніх читачів. І взагалі правила слід встановлювати з огляду на оцінку наступних поколінь.[18]Розділ 9.

 

Καὶ οὐ τοῦτο φημι, ὡς οὐχὶ καὶ ἐπαινετέον ἐν ἱστορίᾳ ἐνίοτε· ἀλλ᾽ ἐν καιρῷ τῷ προσήκοντι ἐπαινετέον καὶ μέτρον ἐπακτέον τῷ πράγματι, τὸ μὴ ἐπαχθὲς τοῖς ὕστερον ἀναγνωσομένοις αὐτά, καὶ ὅλως πρὸς τὰ ἔπειτα κανονιστέον τὰ τοιαῦτα.[13]

  •  

Адже історія має одне завдання й одну ціль — корисне, яке починається тільки з істини. А щодо приємного — дуже добре, якщо й воно супроводжує історію. Приємне для історії — так само як краса для атлета.[19]Розділ 9.

 

Ἕν γὰρ ἔργον ἱστορίας καὶ τέλος, τὸ χρήσιμον, ὅπερ ἐκ τοῦ ἀληθοῦς μόνου συνάγεται, τὸ τερπνὸν δὲ ἄμεινον μὲν εἰ καὶ αὐτὸ παρακολουθήσειεν, ὥσπερ καὶ κάλλος ἀθλητῇ.[13]

  •  

Так само й історія — якщо, поміж іншим, вона зможе дарувати ще й задоволення, то притягатиме багатьох шанувальників. Але допоки вона буде дотримуватися тільки своєї цілі (я говорю про донесення істини), вона може не перейматися красою вислову.[20]Розділ 9.

 

Καὶ τοίνυν ἡ ἱστορία, εἰ μὲν ἄλλως τὸ τερπνὸν παρεμπορεύσαιτο, πολλοὺς ἂν τοὺς ἐραστὰς ἐπισπάσαιτο, ἄχρι δ᾽ ἂν καὶ μόνον ἔχῃ τὸ ἴδιον ἐντελές, λέγω δὲ τὴν τῆς ἀληθείας δήλωσιν, ὀλίγον τοῦ κάλλους φροντιεῖ.[13]

  •  

Передусім хай судження його будуть вільними, щоб він нікого не боявся і ні на що не розраховував, інакше він уподібниться поганим суддям, які продають судові рішення, керуючись прихильністю чи ненавистю. <…> Він цілком справедливо вважатиме, що жодна мисляча людина не буде мати йому за зле, що він описав нещастя й безумні вчинки саме так, як вони відбувалися. Адже він не винуватець цих подій, а лише оповідач.[21]Розділ 38.

 

Μάλιστα δὲ καὶ πρὸ τῶν πάντων ἐλεύθερος ἔστω τὴν γνώμην καὶ μήτε φοβείσθω μηδένα μήτε ἐλπιζέτω μηδέν, ἐπεὶ ὅμοιος ἔσται τοῖς φαύλοις δικασταῖς πρὸς χάριν ἢ πρὸς ἀπέχθειαν ἐπὶ μισθῷ δικάζουσιν. <…> Ἡγήσεται γὰρ — ὅπερ δικαιότατον — ὑπ᾽ οὐδενὸς τῶν νοῦν ἐχόντων αὐτὸς ἕξειν τὴν αἰτίαν, ἢν τὰ δυστυχῶς ἢ ἀνοήτως γεγενημένα ὡς ἐπράχθη διηγῆται· οὐ γὰρ ποιητὴς αὐτῶν, ἀλλὰ μηνυτὴς ἦν.[13]

  •  

Єдине завдання історика — розповідати все так, як воно діялось. <…> Навіть якщо він особисто й ненавидить когось, спільний інтерес буде його зобов'язувати: істину він поставить вище особистої неприязні, але й друга не пощадить, якщо той помиляється.[22]Розділ 39.

 

Τοῦ δὴ συγγραφέως ἔργον ἓν, ὡς ἐπράχθη, εἰπεῖν. <…> Ἀλλὰ κἂν ἰδίᾳ μισῇ τινας, πολὺ ἀναγκαιότερον ἡγήσεται τὸ κοινὸν καὶ τὴν ἀλήθειαν περὶ πλείονος ποιήσεται τῆς ἔχθρας, κἂν φιλῇ, ὅμως οὐκ ἀφέξεται ἁμαρτάνοντος.[13]

  •  

…якщо хтось збирається писати історію — він має приносити жертву тільки одній-єдиній істині, а про все інше забути. Взагалі, у нього має бути одне мірило і один пробний камінь: зважати не на сучасних слухачів, а на тих, хто читатиме його твори опісля.[23]Розділ 40 (39).

 

Τοῦτο ἴδιον ἱστορίας, καὶ μόνῃ θυτέον τῇ ἀληθείαι, εἴ τις ἱστορίαν γράψων ἴῃ, τῶν δὲ ἄλλων ἁπάντων ἀμελητέον αὐτῷ, καὶ ὅλως πῆχυς εἷς καὶ μέτρον ἀκριβές, ἀποβλέπειν μὴ εἰς τοὺς νῦν ἀκούοντας, ἀλλ᾽ εἰς τοὺς μετὰ ταῦτα συνεσομένους τοῖς συγγράμμασιν.[13]

  •  

Отож, нехай буде мій історик такий: безстрашний, непідкупний, незалежний, друг свободи слова та істини, який називає, як каже комічний поет, фіґу фіґою, а ночви — ночвами, не керується ні дружбою, ні ненавистю, не знає милосердя чи страху, не визнає авторитетів, справедливий суддя, доброзичливий до всіх настільки, щоб нікому не дати більше, ніж той заслужив, у своїх працях чужоземець і людина, яка не має батьківщини, не визнає правил, окрім закону власної совісті, не зобов'язаний нікому у служінні, байдужий до чужих оцінок, адже він говорить про події, які справді відбулися.[24]Розділ 41.

 

Τοιοῦτος οὖν μοι ὁ συγγραφεὺς ἔστω, ἄφοβος, ἀδέκαστος, ἐλεύθερος, παῤῥησίας καὶ ἀληθείας φίλος, ὡς ὁ κωμικός φησι, τὰ σῦκα σῦκα, τὴν σκάφην δὲ σκάφην ὀνομάσων, οὐ μίσει οὐδὲ φιλίᾳ τι νέμων οὐδὲ φειδόμενος ἢ ἐλεῶν ἢ αἰσχυνόμενος ἢ δυσωπούμενος, ἴσος δικαστής, εὔνους ἅπασιν ἄχρι τοῦ μὴ θατέρῳ ἀπονεῖμαι πλεῖον τοῦ δέοντος, ξένος ἐν τοῖς βιβλίοις καὶ ἄπολις, αὐτόνομος, ἀβασίλευτος, οὐ τί τῷδε ἢ τῷδε δόξει λογιζόμενος, ἀλλὰ τί πέπρακται λέγων.[13]

  •  

Як від думок історика ми очікуємо щирості й правдивості, так само й щодо його мови висловлюємо одне важливе побажання: ясно й переконливо виражати думки, не вдаючись ані до незрозумілих і маловживаних слів, ані до простонародних висловів чи вульгаризмів. Мова історика має бути зрозумілою для більшості і подобатись освіченим людям. Її можуть прикрашати різні фігури, якщо вони не надто мудровані і не загрожують простоті вислову. Завдяки їм мова стає схожою до до гарно приготованої страви.[25]Розділ 44.

 

Ὡς γὰρ τῇ γνώμῃ τοῦ συγγραφέως σκοποὺς ὑπεθέμεθα παῤῥησίαν καὶ ἀληθείαν, οὕτω δὲ καὶ τῇ φωνῇ αὐτοῦ εἰς σκοπὸς ὁ πρῶτος, σαφῶς δηλῶσαι καὶ φανότατα ἐμφανίσαι τὸ πρᾶγμα, μήτε ἀποῤῥήτοις καὶ ἔξω πάτου ὀνόμασι μήτε τοῖς ἀγοραίοις τούτοις καὶ καπηλικοῖς, ἀλλ᾽ ὡς μὲν τοὺς πολλούς συνεῖναι, τοὺς δὲ πεπαιδευμένους ἐπαινείσαι, καὶ μὴν καὶ σχήμασι κεκοσμήσθω ἀνεπαχθέσι καὶ τὸ ἀνεπιτήδευτον μάλιστα ἔχουσιν· ἐπεὶ τοῖς κατηρτυμένοις τῶν ζωμῶν ἐοικότας ἀποφαίνει τοὺς λόγους.[13]

  •  

Нехай історик мислить поетично, хай думки його будуть дотичними до поезії, адже й сама історія — це високий і не приземлений труд.[26]Розділ 45.

 

Καὶ ἡ μὲν γνώμη κοινωνείτω καὶ προσαπτέσθω τι καὶ ποιητικῆς, παρ᾽ ὅσον μεγαληγόρος καὶ διηρμένη.[13]

  •  

Передусім важливо, щоб мислення історика було схожим на дзеркало, чисте й блискуче, з чітко налаштованим центром — щоб воно могло показувати образи речей такими, якими їх приймає, нічого не викривляючи, не змінюючи фарби і не спотворюючи зображення.[27]Розділ 50 (51).

 

Μάλιστα δὲ κατόπτρῳ ἐοικυῖαν παρασχέσθω τὴν γνώμην ἀθόλῳ καὶ στιλπνῷ καὶ ἀκριβεῖ τὸ κέντρον, καὶ ὁποίας ἂν δέξηται τὰς μορφὰς τῶν ἔργων, τοιαῦτα καὶ δεικνύτω αὐτά, διάστροφον δὲ ἢ παράχρουν ἢ ἑτερόσχημον μηδέν.[13]

  •  

А взагалі пам'ятай — я часто буду нагадувати тобі про це — і не пиши, зважаючи тільки на теперішнє, щоб сучасники тебе хвалили і шанували; пиши свою історію, будучи націленим на прийдешнє, пиши для майбутніх поколінь і від них добивайся нагороди за свій труд, щоб і про тебе говорили: «Це справді був вільний чоловік, наскрізь відвертий, не було в ньому нічого запобігливого чи рабського, і в усьому, що він писав, промовляє істина».[28]Розділ 61.

 

Τὸ δ᾽ ὅλον ἐκείνου μοι μέμνησο — πολλάκις γὰρ τοῦτο ἐρῶ — καὶ μὴ πρὸς τὸ παρὸν μόνον ὁρῶν γράφε, ὡς οἱ νῦν ἐπαινέσονταί σε καὶ τιμήσουσιν, ἀλλὰ τοῦ σύμπαντος αἰῶνος ἐστοχασμένος πρὸς τοὺς ἔπειτα μᾶλλον σύγγραφε καὶ παρ᾽ ἐκείνων ἀπαίτει τὸν μισθὸν τῆς γραφῆς, ὡς λέγηται καὶ περὶ σοῦ· «ἐκεῖνος μέντοι ἐλεύθερος ἀνὴρ ἦν καὶ παῤῥησίας μεστός, οὐδὲν οὔτε κολακευτικὸν οὔτε δουλοπρεπές, ἀλλ᾽ ἀλήθεια ἐπὶ πᾶσι».[13]

  •  

Ось так треба й історію писати — правдиво, більше покладаючи надію на майбутнє, аніж запобігаючи ласки за подаровану втіху сучасникам. Ось тобі правило й мірило справжньої історії.[29]Розділ 63.

 

Χρὴ τοίνυν καὶ τὴν ἱστορίαν οὕτω γράφεσθαι σὺν τῷ ἀληθεῖ μᾶλλον πρὸς τὴν μέλλουσαν ἐλπίδα ἤπερ σὺν κολακείαι πρὸς τὸ ἡδὺ τοῖς νῦν ἐπαινουμένοις. Οὗτός σοι κανὼν καὶ στάθμη ἱστορίας δικαίας.[13]

Примітки[ред.]

  1. Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 1150
  2. Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 165
  3. foxdesign.ru(рос.)
  4. Большая книга афоризмов / сост. А. П. Кондрашов, И. И. Комарова. — Москва: РИПОЛ классик, 2008. — С. 1134
  5. Афоризми і цитати Індіри Ганді(рос.)
  6. Душенко К. В. Большая книга афоризмов. Изд. 5-е, исправлен­ное. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001.— С. 439
  7. Цитати про демократію
  8. Федун Петро — «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / Упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича; Галузевий державний архів Служби безпеки України. — Львів: 2008. — С. 32. — ISBN 978-966-02-4910-3
  9. Мартін Поллак: «Ми, інтелектуали, не надто хочемо бачити, що роблять і чого прагнуть люди з-поза нашого кола. Оце створює простір для тоталітарного мислення»
  10. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1 / Пер. з англ. В. Шовкуна. — Київ: Основи, 1995. — С. 14. — ISBN 5-7707-5617-9
  11. Історик Мар’ян Мудрий: «В Україні є ознаки отруєння історією» // Час і Події. — Переглянуто: 10 червня 2022
  12. Як писати історію, 2014, с. 29-30
  13. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Πώς δεί ιστορίαν συγγράφειν // Вікіджерела. — Переглянуто: 10 червня 2022
  14. Як писати історію, 2014, с. 74
  15. Як писати історію, 2014, с. 34-35
  16. Як писати історію, 2014, с. 36
  17. Як писати історію, 2014, с. 62
  18. Як писати історію, 2014, с. 36-37
  19. Як писати історію, 2014, с. 37
  20. Як писати історію, 2014, с. 37-38
  21. Як писати історію, 2014, с. 67-69
  22. Як писати історію, 2014, с. 71
  23. Як писати історію, 2014, с. 71-72
  24. Як писати історію, 2014, с. 73
  25. Як писати історію, 2014, с. 74-75
  26. Як писати історію, 2014, с. 75
  27. Як писати історію, 2014, с. 78
  28. Як писати історію, 2014, с. 85
  29. Як писати історію, 2014, с. 86-87

Джерела[ред.]

  • Лукіан. Як писати історію / перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, Олександр Маханець, Назар Різун. — Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2014. — 88 с. — ISBN 978-966-2778-28-1


Bookmark-new.svg