Грушевський Михайло Сергійович
Михайло Грушевський | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Михайло Сергійович Грушевський (1866–1934) — український історик, політичний діяч, голова Української Центральної Ради, академік ВУАН.
Цитати
[ред.]Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком[1]. |
Довго роздумував я над паралелями сеї першої Комуни і тої другої, яка в 46 літ по її розгромі підняла наново червоний прапор..., а засоби і методи, котрими світова буржуазія зломила пролетаріят в 1871 (погроми війська і поліції), повною мірою використала[2]. — «Пам’яті Паризької Комуни» (1921) |
Доки народ живе, живе і його мова. |
Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому. |
Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови. |
Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови… |
…що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно. |
Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання, які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять вони в національну українську течію.[3]. |
…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…[4] |
Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.[5] |
Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству.[6] |
Dulce et decorum pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчизну — каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно[7]! — виголошено під Центральною Радою (19 березня 1918 р.) |
От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ[7]. |
Вони щасливі, що могли купити своєю кров'ю такі вартості своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за отчизну! їх слава і вдячна пам'ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині і довіку[7]! |
З творів серії «Історичні студії та розвідки»
[ред.]Ми не можемо друкувати старими черенками XVII в., ні механічно повторити сі старі оздоби: се має значіння тільки для розбудження інтересу до скарбів нашої старої графіки; але для вжитку нової мусить вона бути відроджена в новій формі*, приладженій до сучасної техніки, до сучасних понять краси. Я думаю, що се й зістанеться завданням будучих українських артистів-графіків: використати нашу стару друкарську скарбницю, притягти сюди й використати — так, як використовував її старий друкарський куншт, так само і графіку рукописну, мініатюру, фреску, орнамент дерев’яний, металічний, кістяний. Дати з того всього нові закрої нашому друкарському письму, друкарським оздобам, заставкам, кінцівкам, орнаментам, викинувши все те тривіальне сміття, яке налізло до нас з усіх боків в пору глибокого занепаду артистичної творчості, який українське життя пережило в X IX в. під натиском офіціальної русифікації й полонізації. — [8] |
Приписуване
[ред.]Про Грушевського
[ред.]Лукавий, хитрий був дідок, |
|||||
— Олександр Олесь |
Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії. |
|||||
— генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918[11] |
Старий Львів з його театрами і музеями, бібліотеками і архівами — єдине велике місто в Україні, де українське інтелектуальне життя твориться у природному українському середовищі, де навіть у трамваях і тролейбусах сперечаються через «прошу пані», «прошу пана», — цей Львів, напевно, припав би йому до смаку, незважаючи на постійний брак води і свіжих європейських газет.[12] — Про Михайла Грушевського. Інавгураційна доповідь на відкритті Інституту історичних досліджень Львівського державного університету ім. Івана Франка (29 січня 1993 р.). |
|||||
— Ярослав Грицак |
Примітки
[ред.]- ↑ Любомир Винар. Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року, с. 8
- ↑ Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Юрій Шаповал
- ↑ Ховрич С. Чому проблеми, порушені понад сто років тому, залишилися невирішеними? // День: Щоденна Всеукраїнська газета. — № 224–225 (3867 — 3868). — 2012. — С. 13.
- ↑ а б Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти, Історична правда
- ↑ Бжеський Р. Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр. — Торонто : Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — Репринтне видання: Тернопіль : Джура, 2014. — С. 15—16.
- ↑ Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту. // Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 503.
- ↑ а б в г Промова під Центральною Радою на похороні січовиків студентського куреня 19 березня 1918 р.
- ↑ Українські стародруки / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво "Світ". – 2009. Т. 9. – C. 239 - 242.
- ↑ Про укр-журналістику
- ↑ Олександр Олесь, «1918 рік»
- ↑ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов), с. 116
- ↑ Ярослав ГРИЦАК. ІНАВГУРАЦІЙНА ДОПОВІДЬ НА ВІДКРИТТЯ ІНСТИТУТУ ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЛЬВІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. ІВАНА ФРАНКА (29 січня 1993 р.) // Lnu.edu.ua — Переглянуто: 26 грудня 2021