Перейти до вмісту

Коновалець Євген Михайлович

Матеріал з Вікіцитат
Коновалець Євген Михайлович
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Євге́н Конова́лець (1891–1938) — український громадсько-політичний діяч, полковник Армії УНР, голова Проводу Українських Націоналістів.

Цитати

[ред.]
  •  

У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.

  •  

Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо переможно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба.

 
Ця цитата була обрана цитатою дня 14 червня 2016 року.
  •  

Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців.

  •  

Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої ідеї

  •  

Шлях до Львова лежить через Київ.

  •  

Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу.

  •  

Як довго не буде самостійної Української держави, так довго не буде порядку в Європі, всі союзи будуть нереальними.

  •  

Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному глянути в очі й подати один одному руки…

  •  

Казати собі, що все покінчено, що «comedia finita», я вважаю невмисним, а коли би це сталося, вважав би це злочином…

  •  

Навіть серед найбільше несприятливих обставин нам не треба закладати рук чи то попадати в зневіру.

  •  

Наше громадянство дезорієнтоване, поділене на ріжні табори, зневірене дотеперішніми невдачами, є дуже доброю почвою для всякого роду авантюризмів… Про занепад нашої організації свідчить передовсім недостача хоча би примітивного порозуміння…

  •  

У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.

  •  

…уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів — безоглядність; супроти громади — усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю. В Організації — щирість, не плазунство, а критика — для добра Організації, а не особистих амбіцій…

  •  

Говорити треба…до тих, що хочуть чогось навчитися, хочуть набути знання, а не до тих, які вважають, що вони вже знання мають і можуть давати іншим лекції.

  •  

Для поневоленого народу найкращою є боротьба, бо у цій боротьбі він себе зберігає від знищення.

Про Євгена Коновальця

[ред.]
  •  

Полковник Коновалець...
В цьому імені, що майже ніколи не стрівалося на сторінках української преси, а так часто греміло у світовій  –  чулася важкість великої і грізної доби.
В ньому замикалося 20 літ історії багатомільйонового і упертого народу, що, раз прокинувшись зо сну, вже не перестав, не зважаючи на рани й кров, натискати на залізну браму, зведену світовими переможцями, яка замикала йому шлях у майбутнє. Для нас було в цьому імені все – і стуготіння стотисячного українського селянського війська, що йшло зимовими шляхами на здобуття столиці і підземні здрігання двох дальших десятиліть[1]. — З книжки-брошури «Евген Коновалець» (Прага, 1941)

  — Д. Кардаш (Олег Кандиба)
  •  

Був це вождь Богом даний і Правдивий, що в добі чорній і похмурій орлом ширяв під облаки і націю подолану і закуту вмів ушикувати в завзяті когорти до походу і боротьби.
Коли родиться провідник? Чи він передозначений вже народженням чи сховані потенції розкриваються аж у певних обставинах, в умовах змагання? Син сільського вчителя з Зашкова під Львовом, вихований у патріархальній родині, молодий львівський ґімназист, як бачимо його на світлинах –  чи хтось міг вгадати в цьому хлопцеві майбутнього провідника великого народа[1]? — З книжки-брошури «Евген Коновалець» (Прага, 1941)

  — Д. Кардаш (Олег Кандиба)
  •  

В полоні, перше в Чорному Ярі, далі в Царицині, віднаходить він давніх товаришів, зокрема Андрія Мельника і укладає з ними пляни на майбутнє. Полонені старшини українці мають готувати себе до недалекої служби власній нації та її збройній силі. Евген Коновалець передбачує розвал російської імперії і хоче зробити все в його силах, щоб його можна було належно використати. В цьому передбаченні і попередженні подій вперше виразно виступає провідницька природа Евгена Коновальця. Старшини відбувають правильні військово-наукові курси, вчаться московської мови, перекладають на українську мову військові підручники і статути[1]. — З книжки-брошури «Евген Коновалець» (Прага, 1941)

  — Д. Кардаш (Олег Кандиба)
  •  

В тому, як Евген Коновалець зумів завжди схопити суть доби, знайти її розвязку і зробити свої рішення, лежить істота його вождівства, людини надзвичайної чуйности, певности себе, ініціятиви та великого стилю.
Період УВО був майже чистою революцією чину, ще без достатнього проґрамово-політичного завершення, але вага цього періоду – надзвичайна. В ньому лежить коріння всього новітнього українського здвигу. Тут зродився новий, світоглядово і чуттєво, тип українця-націоналіста[1]. — З книжки-брошури «Евген Коновалець» (Прага, 1941)

  — Д. Кардаш (Олег Кандиба)
  •  

Могила на цвинтарі «Кросвік» у Ротердамі не замкнула Евгена Коновальця.
Постать, що виросла з державного змагання 1918 – 19. р. р. піднеслася як огненний стовп над подоланою Україною і відблиск його осяюватиме ряд майбутніх десятиліть. З волі вождя розгорнувся неозорий націоналістичний рух і повстала міцна Орґанізація.
Ведена твердою рукою найближчого Його Співробітника, від часів Києва, Білої Церкви і Львова, в затяжних боях і трудах сучасности, становить вона той хребет, що тримає просто тіло української нації, є її остоєю й силою.
Важкі хмари залягають над нашою землею, йдуть здалека вітри і бурі, але Нація знає, що з Його духом, з Його заповітові вірними людьми, вона не заламається у негоді, а переможе[1]. — З книжки-брошури «Евген Коновалець» (Прага, 1941)

  — Д. Кардаш (Олег Кандиба)

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]