Костенко Ліна Василівна
| Костенко Ліна Василівна | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
.JPG)
Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930) — українська письменниця-«шістдесятниця», поетеса. Авторка романів у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987 року) та «Берестечко» (1999), прозового роману «Записки українського самашедшого» (2010) та інші.
Цитати[ред.]
|
# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я |
А[ред.]
А часом вже і думаєш, — а може, люди віруси, от просто собі віруси на цій живій Землі?![3] — «Жаби ганяють ряску над нуклідами», збірка «Мадонна перехресть» |
А як пильніше глянуть навкруги — все хтось комусь на світі вороги[4] — «Берестечко» |
Б[ред.]
Біда сьогодні буть домовичками, у інтер'єрах казка не живе[5] — «Домовичкам незатишно у місті», збірка «Мадонна перехресть» |
Бо хто в путі надовго зупинився, на того шаром осідає пил[8] — «Шлях», збірка «Поезії» |
В[ред.]
В дитинстві відкриваєш материк, |
В життя приходиш чистий і красивий. З життя ідеш заморений і сивий…[2] — «Маруся Чурай» |
Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом[11] — «Інкрустації», збірка «Вибране» |
Всі люблять Польщу в гонорі і славі. Всяк московіт Московію трубить. Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить[10] — «Берестечко» |
Г[ред.]
Глобальне людство хоче ковбаси, |
Гублю себе, коли служу рабам[4] — «Маруся Чурай» |
Д[ред.]
- Де воля спить, її ще й приколишуть[9]
Е[ред.]
Епоха несприятлива — ламає іще в колисці геніям хребти[14] — «Усі вже звикли…», збірка «Вибране» |
Є[ред.]
- Єдине, що від нас іще залежить, —
- Принаймні вік прожити як належить.[9]
- Єдиний, хто не втомлюється, — час.[9]
Ж[ред.]
Життя як вірш без пунктуації, а смерть поставить крапку і тире[8] — «Тінь Марії», збірка «Над берегами вічної ріки» |
З[ред.]
- Зараз все менше людей, в яких уособлюється Україна, які готові за неї боротися, в яких є ота цивільна одвага, про яку писала Олена Теліга. І от коли таких людей все менше або у них немає цивільної відваги, через те України зараз ніби немає.[2]
Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла[11] — «Мабуть, ще людство дуже молоде», збірка «Вибране» |
І[ред.]
І хто ми є? Усі усім мільйони. А хтось комусь однісінький один[17] — «Фото у далекий вирій», збірка «Вибране» |
К[ред.]
- Клаптенята паперу — то смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою[9]
- Коли в людини є народ, тоді вона уже людина[9]
- Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують. Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце обурення все-таки молодь в основному підняла. Старші дуже переживають, у старших сльози стоять на очах від того, що зараз відбувається. Але сказати, що це Україна встала з колін, не можна, бо ця молодь ніколи не стояла на колінах. Не стояли ж ви на колінах? Як вам ця ідея, що ви стояли на колінах? Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах[18]
Колись були Орфеї, а тепер корифеї[19] — «Інкрустації», збірка «Вибране» |
Л[ред.]
- Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість[21].
- Люди, яких можна поважати, вже дорослі[18]
Людина жартує у двох випадках: коли їй весело і коли їй смутно[5] — «Якщо це вимагає пояснення», збірка «Поезії» |
М[ред.]
Мені соромно за мужчин моєї нації. Вони можуть схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню — вони ніколи не схопляться за зброю! — «Записки українського самашедшого» |
- Ми — атомні заложники прогресу[9]
- Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу[22]
Н[ред.]
Не розстрілюй часу робочого кулеметною чергою слів[23] — «Нехай підождуть невідкладні справи», збірка «Річка Геракліта» |
Не час минає, а минаєм ми[2] — «Відозва до балакучого гостя», збірка «Вибране» |
- Народ шукає в геніях себе[9]
- Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову[9]
- Не треба думати мізерно,
- Безсмертя є ще де-не-де…[9]
О[ред.]
Ох, лицарю, не зв'язуйся з отарою — вона тебе затопче в пилюгу[12] — «Балада моїх ночей», збірка «Вибране» |
П[ред.]
- Поки що я можу з жахом сказати: докотили Україну до прірви і поки не з'явиться ота цивільна відвага в людях, доти вона так і буде ця Україна — декоративна. Незалежність ворушить «вусами уві сні». [3]
{{Q | Цитата =Політичної біжутерії не ношу![27][28] | Коментар = цими словами поетеса відмовилася від звання Героя України
С[ред.]
Т[ред.]
Те, що вчора було прогресом, завтра стане іхтіозавром[23] — «Інкрустації», збірка «Вибране» |
Тепер Жар-птиці не буває. Жар-птицю будень убиває[5] — «Інкрустації», збірка «Вибране» |
У[ред.]
Х[ред.]
Хто не має власного таланту, того присутність генія гнітить[14] — «Сніг у Флоренції», збірка «Вибране» |
Ц[ред.]
Це так природно — відстані і час[2] — «Осіння хуртовина», збірка «Гіацинтове сонце» |
Ч[ред.]
Час — він мудрий, фікції скасує[23] — «День за днем…», збірка «Вибране» |
- Чи нас Господь почує усіх разом, коли з нас кожний просить про своє?[33]
Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. |
|||||
Ш[ред.]
Щ[ред.]
- Ще не було епохи для поетів,
- Але були поети для епох[9]
Що є життя? Це — проминання тіней[2] — «Сніг у Флоренції», збірка «Вибране» |
Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?![4] — «Берестечко» |
Ю[ред.]
Юрба у люті — то вже не громада[12] — «Берестечко» |
Я[ред.]
- Я б просила у цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: люди, будьте взаємно ввічливі[9]
- Якщо нації весь час кажуть, що вона упосліджена, меншовартісна, менталітет не такий, вона спить, вона стоїть на колінах, у неї апатія, і весь цей набір, іде абсолютний психологічний демонтаж нації[18]
- Якщо платити злочином за злочин, то як же й жити… на землі?[9]
Див. також[ред.]
- Маруся Чурай (1979)
- Берестечко (1999)
- Записки українського самашедшого (2010)
Примітки[ред.]
- ↑ а б Триста поезій, 2019, с. 242
- ↑ а б в г д е ж Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 590
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 597
- ↑ а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 595
- ↑ а б в г д Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 593
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 379
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 605
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 588
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Ліна Костенко й українська лексикографія кінця ХХ — початку ХХІ ст. / В. Статєєва // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 54-64.
- ↑ а б в Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 602
- ↑ а б в г д Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 594
- ↑ а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 596
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 18
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 604
- ↑ а б в Триста поезій, 2019, с. 256
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 589
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 592
- ↑ а б в [1]
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 603
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 369
- ↑ 365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
- ↑ Крилаті вислови про українську мову, які актуальні досі.
- ↑ а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 591
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 389
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 600
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 318
- ↑ Нагороди в Україні: престиж чи девальвація?
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 48
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 222
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 390
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 589—590
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 374
- ↑ Мудрість віків: вибр. афоризми/упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009. — С. 71.
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 388
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 598
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 241
Джерела[ред.]
- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Костенко Л. Записки українського самашедшого / Л.Костенко. — К.:А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010. — 416 с. — ISBN 978-966-7047-88-7.
- Костенко Ліна. Триста поезій. Вибрані вірші. — 18. — К: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2019. — 416 с. — ISBN 978-617-585-035-0
- Ліна Костенко: тексти та їх інтерпретація. Навчальний посібник-хрестоматія / Ідея, впорядкування та інтерпретація творів Григорія Клочека. — Київ: Український пріоритет, 2019. — 648 с. — ISBN 978-617-7656-62-2
