Костенко Ліна Василівна
| Костенко Ліна Василівна | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
.JPG)
.jpg)
Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930) — українська письменниця-«шістдесятниця», поетеса. Авторка романів у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987 року) та «Берестечко» (1999), прозового роману «Записки українського самашедшого» (2010) та інші.
Цитати[ред.]
|
# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я |
А[ред.]
Архаїка ще виглядає добре, музейно. Але анахронізми виглядають погано, це баласти, це ana — chronos, це проти часу. Це призводить до консерватизму, спричиняє інертність мислення і маніакальну схильність до стереотипів. |
А часом вже і думаєш, — а може, люди віруси, от просто собі віруси на цій живій Землі?![4] — «Жаби ганяють ряску над нуклідами», збірка «Мадонна перехресть» |
А як пильніше глянуть навкруги — все хтось комусь на світі вороги[5] — «Берестечко» |
Б[ред.]
Біда сьогодні буть домовичками, у інтер'єрах казка не живе[6] — «Домовичкам незатишно у місті», збірка «Мадонна перехресть» |
Бо хто в путі надовго зупинився, на того шаром осідає пил[9] — «Шлях», збірка «Поезії» |
В[ред.]
В дитинстві відкриваєш материк, |
В життя приходиш чистий і красивий. З життя ідеш заморений і сивий…[3] — «Маруся Чурай» |
Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом[12] — «Інкрустації», збірка «Вибране» |
Всі люблять Польщу в гонорі і славі. Всяк московіт Московію трубить. Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить[11] — «Берестечко» |
Г[ред.]
Глобалізується не тільки економіка чи всезагальна обумовленість інтересів, глобалізуються конфлікти і передумови екологічних, техногенних і моральних катастроф. Ані важелів впливу, ні ефективних механізмів контролю у людства нема. І те, що сьогодні здається всього лиш сюжетом для письменників-фантастів, завтра може стати зловісною реальністю[14]. — «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф», 25 квітня 2003 року |
Глобальне людство хоче ковбаси, |
Гублю себе, коли служу рабам[5] — «Маруся Чурай» |
Д[ред.]
- Де воля спить, її ще й приколишуть[10]
Демократія не настає, як пора року, вона будується послідовно і системно. Тож наша позірна демократія, не убезпечена ні законами, ні політичним досвідом, чаїла в собі масу непередбачених небезпек. І нагадує часом не демократію, а потужний викид плебейства[15]. — «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф», 25 квітня 2003 року. |
Для лаврів сучасності треба чавунні скроні[17]. |
Е[ред.]
Епоха несприятлива — ламає іще в колисці геніям хребти[18] — «Усі вже звикли…», збірка «Вибране» |
Є[ред.]
- Єдине, що від нас іще залежить, —
- Принаймні вік прожити як належить.[10]
- Єдиний, хто не втомлюється, — час.[10]
- Є боротьба за долю України. Все інше - то велике мискоборство. [19]
Ж[ред.]
Життя як вірш без пунктуації, а смерть поставить крапку і тире[9] — «Тінь Марії», збірка «Над берегами вічної ріки» |
Жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.[22] — Цитати відомих українок про жінок |
З[ред.]
Зажурилася Єва, і Адам заклопотаний ходить, |
Замість динамічних імпульсів, які б відповідали вже новому, державному, статусу нації, їй був прищеплений комплекс меншовартості, провінційності, вторинності її мови й культури[24]. — «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф», 25 квітня 2003 року |
Зараз все менше людей, в яких уособлюється Україна, які готові за неї боротися, в яких є ота цивільна одвага, про яку писала Олена Теліга. І от коли таких людей все менше або у них немає цивільної відваги, через те України зараз ніби немає.[1] |
Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла[12] — «Мабуть, ще людство дуже молоде», збірка «Вибране» |
Зона відчуження — це ж не просто радіоактивно забруднена територія. Це чорна діра, яка поглинула цілий етнос, його ономастику, мову, історію, звичаї, промисли і мистецтво, призвела до непоправних деформацій віками сформованої етнопсихології[25]. — «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф», 25 квітня 2003 року |
І[ред.]
І хто ми є? Усі усім мільйони. А хтось комусь однісінький один[26] — «Фото у далекий вирій», збірка «Вибране» |
К[ред.]
- Клаптенята паперу — то смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою[10]
- Коли в людини є народ, тоді вона уже людина[10]
- Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують. Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце обурення все-таки молодь в основному підняла. Старші дуже переживають, у старших сльози стоять на очах від того, що зараз відбувається. Але сказати, що це Україна встала з колін, не можна, бо ця молодь ніколи не стояла на колінах. Не стояли ж ви на колінах? Як вам ця ідея, що ви стояли на колінах? Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах[27]
Колись були Орфеї, а тепер корифеї[28] — «Інкрустації», збірка «Вибране» |
Критична маса невирішених проблем, глобальні демографічні дисбаланси, грізні порушення екосистем, залежність від вичахаючих енергоресурсів, невідступна загроза світового конфлікту — все це вимагає нового мислення, нової енергетики душ, нових політичних підходів і консолідації всіх інтелектуально спроможних сил[1]. — «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф», 25 квітня 2003 року |
Л[ред.]
- Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість[30].
- Люди, яких можна поважати, вже дорослі[27]
Людина жартує у двох випадках: коли їй весело і коли їй смутно[6] — «Якщо це вимагає пояснення», збірка «Поезії» |
М[ред.]
Мені соромно за мужчин моєї нації. Вони можуть схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню — вони ніколи не схопляться за зброю! — «Записки українського самашедшого» |
- Ми — атомні заложники прогресу[10]
- Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу[31]
Н[ред.]
Немає народів з легкою історією. І наш не виняток. Але потрактування його як народу ексклюзивно нещасного та ще й iз таким букетом специфічних властивостей, як відсутність національної гідності, рабська звичка не вставати з колін, схильність до розбрату і братовбивчих конфліктів, так інерційно бездумно прийняте і активно задеклароване в самих початках державності, було фатальним для подальшого розвитку[1]. — «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф», 25 квітня 2003 року |
Не розстрілюй часу робочого кулеметною чергою слів[32] — «Нехай підождуть невідкладні справи», збірка «Річка Геракліта» |
Не час минає, а минаєм ми[3] — «Відозва до балакучого гостя», збірка «Вибране» |
- Народ шукає в геніях себе[10]
- Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову[10]
- Не треба думати мізерно,
- Безсмертя є ще де-не-де…[10]
Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш - то уже навіки. [35] |
О[ред.]
Ох, лицарю, не зв'язуйся з отарою — вона тебе затопче в пилюгу[13] — «Балада моїх ночей», збірка «Вибране» |
П[ред.]
- Поки що я можу з жахом сказати: докотили Україну до прірви і поки не з'явиться ота цивільна відвага в людях, доти вона так і буде ця Україна — декоративна. Незалежність ворушить «вусами уві сні». [3]
С[ред.]
Стугнить земля. Ідуть великі юрми. |
Т[ред.]
Те, що вчора було прогресом, завтра стане іхтіозавром[32] — «Інкрустації», збірка «Вибране» |
Тепер Жар-птиці не буває. Жар-птицю будень убиває[6] — «Інкрустації», збірка «Вибране» |
У[ред.]
У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм[42]. — «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф», 25 квітня 2003 року |
Х[ред.]
Хто не має власного таланту, того присутність генія гнітить[18] — «Сніг у Флоренції», збірка «Вибране» |
Ц[ред.]
Це так природно — відстані і час[3] — «Осіння хуртовина», збірка «Гіацинтове сонце» |
Ч[ред.]
Чи нас Господь почує усіх разом, коли з нас кожний просить про своє?[46] |
Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. |
|||||
Ш[ред.]
Щ[ред.]
- Ще не було епохи для поетів,
- Але були поети для епох[10]
Що є життя? Це — проминання тіней[3] — «Сніг у Флоренції», збірка «Вибране» |
Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?![5] — «Берестечко» |
Ю[ред.]
Юрба у люті — то вже не громада[13] — «Берестечко» |
Я[ред.]
- Я б просила у цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: люди, будьте взаємно ввічливі[10]
- Якщо нації весь час кажуть, що вона упосліджена, меншовартісна, менталітет не такий, вона спить, вона стоїть на колінах, у неї апатія, і весь цей набір, іде абсолютний психологічний демонтаж нації[27]
- Якщо платити злочином за злочин, то як же й жити… на землі?[10]
Чиста нагорода з чистих рук (промова) (1990)[ред.]
Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно. І яка це була нагорода — священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніх давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед суспільством[17]. |
Досить згадати хоча б трьох славетних поетів — Данте, Петрарку і Торквато'Гассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим вінком на голові. Важко собі уявити цю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був увінчаний цим лавровим вінком, це прималював йому Рафаель, вже на посмертному портреті[17]. |
Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому, вже мертвому, поклали на груди. |
Коли три роки тому мені вручали Державну премію імені Т.Г. Шевченка, я подякувала Шевченкові. Бо не державі ж дякувати, не партії — яке вони мають відношення до Шевченка[17]? |
Українська література на сучасному етапі входить у таку вже звичну для неї, а на цей раз, можливо, ще болючішу й тяжчу фазу, ніж у всі періоди дотеперішніх «відлиг». Ми ж не маємо нормального літературного процесу. Ми живемо від періоду до періоду. Ми задихаємось і гинемо між цими періодами. І коли, нарешті, настає, здавалось би, найвищий час, щоб творити справжню літературу, знову зчиняються суспільні катаклізми, знову треба йти від письмового столу на мітинги, в боротьбу, знову прокручуються в барабані історії ті ж самі проблеми, ті ж гасла, не вирішені, не викричані протягом багатьох століть[17]. |
Сьогодні нам повертають письменників, що були вбиті півстоліття тому. А коли ж літературі буде повернуте ненаписане сьогодні[17]? |
Український письменник ніби як не має права належати своєму мистецтву, реалізувати свій талант, зрештою, усамітнитися, чути оту саму «музику слова» писати. Він не може, як Гюго, поселитися на маяку. Він всеодно буде вдивлятися у те своє трагічне море, і все світитиме, щоб хтось не заблукав, не розбився об рифи наших проблем[17]. |
Як мистецтво подасть образ свого народу, його ментальність,— так світ і сприйме[17]. |
А мій народ іде на межі поля і неба. І якби Тарас Шевченко не написав «Заповіт», занедужавши тоді в Переяславі, то хто зна, чи йшов би досі наш народ навіть і по цій межі свого національного буття. А одначе йде. Завдяки своєму геніальному поетові. Вся річ у тому, щоб не урвалася ця можливість творення справжньої поезії[17]. |
Все потрібно — і йти у вир суспільних проблем, боротьби і протистояння. І писати. Не змарнувати можливостей Слова. Бо добігає кінця XX століття, а ми все ще тільки боремося за право на свою мову[17]. |
Див. також[ред.]
- Зоряний інтеграл (поема) (1963)
- Маруся Чурай (1979)
- Берестечко (1999)
- Записки українського самашедшого (2010)
Примітки[ред.]
- ↑ а б в Екстракт 150(1), 2009, с. 157
- ↑ а б Триста поезій, 2019, с. 242
- ↑ а б в г д е ж Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 590
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 597
- ↑ а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 595
- ↑ а б в г д Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 593
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 379
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 605
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 588
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Ліна Костенко й українська лексикографія кінця ХХ — початку ХХІ ст. / В. Статєєва // Культура слова. — 2010. — Вип. 73. — С. 54-64.
- ↑ а б в Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 602
- ↑ а б в г д Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 594
- ↑ а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 596
- ↑ а б Екстракт 150(1), 2009, с. 155
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 163
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 18
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Ліна Костенко Чиста нагорода з чистих рук
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 604
- ↑ https://www.perspektyva.in.ua/ukrayinska-natsiya-i-derzhava/vyslovy-vidomyh-ukrayintsiv/
- ↑ а б в Триста поезій, 2019, с. 256
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 589
- ↑ https://fakty.com.ua/ua/ukraine/suspilstvo/20170308-1577832/
- ↑ Екстракт 150(2), 2009, с. 67
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 158
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 165
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 592
- ↑ а б в [2]
- ↑ а б Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 603
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 369
- ↑ 365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
- ↑ Крилаті вислови про українську мову, які актуальні досі.
- ↑ а б в г Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 591
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 389
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 600
- ↑ https://spadok.org.ua/vydatni-ukrayintsi/krashchi-aforyzmy-i-tsytaty-vidomykh-ukrayintsiv
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 318
- ↑ Нагороди в Україні: престиж чи девальвація?
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 48
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 222
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 390
- ↑ Екстракт 150(2), 2009, с. 69
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 168
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 589—590
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 374
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 172
- ↑ Мудрість віків: вибр. афоризми/упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009. — С. 71.
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 388
- ↑ Ліна Костенко: тексти, 2019, с. 598
- ↑ Триста поезій, 2019, с. 241
Джерела[ред.]
- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Костенко Л. Записки українського самашедшого / Л.Костенко. — К.:А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010. — 416 с. — ISBN 978-966-7047-88-7.
- Костенко Ліна. Триста поезій. Вибрані вірші. — 18. — К: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2019. — 416 с. — ISBN 978-617-585-035-0
- Ліна Костенко: тексти та їх інтерпретація. Навчальний посібник-хрестоматія / Ідея, впорядкування та інтерпретація творів Григорія Клочека. — Київ: Український пріоритет, 2019. — 648 с. — ISBN 978-617-7656-62-2
- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
- Екстракт 150. У двох частинах. Частина друга. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова, Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 576 с. — ISBN 978-966-8152-17-7
| |||||
