Правда — це об'єктивна реальність, що не залежить від спостерігача чи суб'єктивного сприйняття; означає не тільки істину, а й справедливість.[1] Синонімом слова правда є слово істина, яке внаслідок браку фахової освіти чи з метою свідомих маніпуляцій часом протиставляють слову правда. В той же час етимологічне дослідження слова істина означає його просте значення — те, що є, або те, що існує.
Світ як поле боротьби Правди з Кривдою є лейтмотивом інтелектуальної історії України від Сковороди до Драгоманова і Потебні.[2]
В усі часи люди прислухалися до правди. Мислителі з синтетичним способом мислення втілювали правду в своїх доктринах, а люди їх вивчали, обговорювали, обмірковували і проймалися надіями, якими недовершеними вони не були б[4]. — З передмови до повного зібрання творів, 1851
Якось в одному з шоу на американському радіо зателефонувала людина і висловила блискучу думку. Вона порівняла людство з чоловіком, який знає про зради дружини, але відчайдушно намагається переконати себе у протилежному. Коли дружина повертається додому, чоловік розпитує її, де і з ким вона була. Він знає правду, але щосили сподівається, що пояснення дружини прозвучать досить переконливо і він зможе далі обманювати себе тим, що все добре. Він воліє почути гарну брехню, а не прийняти правду, що відштовхує. Так само, більшість людей не хоче помічати таємні дії та корумпованість своїх урядів чи запитати, чому країни воюють проти беззахисних громадян, включаючи своїх власних. Коли уряди брешуть і вибачаються за свої жахливі дії, більшість людей охоче вибачають, бо вони хочуть вірити, що ця брехня — правда. Альтернатива цьому — визнати, що уряд не є добрим слугою народу, а навпаки[7].
Це була вічно тиха мова правди — струмок її пливе через усю історію. Комуністи не змогли пересушити його, перекрити своєю «правдою», і зрозуміли, що спільною мовою світу може бути лише та тиха мова гнаних і переслідуваних за правду…[8][9] — «Цілковита девальвація офіційної партійної мови, яка десятиліттями загрожувала всьому світу через газету «Правда», залишила за собою пустелю.»[8] (Костянтин Сігов)
Характерною рисою їхнього світогляду було уявлення про гнану Правду, про те, що скрізь на світі панує Кривда, а перемога Правди над Кривдою, тобто Христа над Антихристом, можлива хіба що по той бік земного життя й людської історії як такої. Я гадаю що це уявлення взагалі характерно для світогляду українців, а надто — десь із XVIII століття, бо саме тоді набуває популярність лірницька «Пісня про Правду і Кривду». І автором цієї неймовірно глибокої, тужливої, а водночас світлої пісні і за життя Потебні, і пізніше вважали Сковороду.[2][10] — Світ як поле боротьби Правди з Кривдою є лейтмотивом інтелектуальної історії України від Сковороди до Драгоманова і Потебні.[2]
Якби мені людина сказала: «Какая разніца» – і потім перейшла на українську мову, я б повірив, що для неї справді нема різниці. Але «какая разніца» кажеться як виправдання, щоб ніколи і за жодних обставин не переходити на державну мову цієї країни. Це якась орвелянська формула, коли правда – це брехня, любов – це ненависть, а війна – це мир.
«Минулому чи майбутньому, часу, коли думки мають волю <...>, часу, коли правда існує, а те, що зроблено, не можна змінити; з епохи одноманітності, епохи самотності, епохи Старшого Брата, епохи дводумства — привіт!»[11]. — запис Вінстона в щоденнику.
Поняття «правда» асоціюється з гоголівською фігурою ревізора старого режиму. Правда-ревізор входить у всі щілини та справи столиці та провінцій імперії, виявляє виняткову аналітичну силу основного критерію та інструменту ревізії. «До слова необхідно ставитися чесно» [гоголівська максима].[12]
Європейський словник філософій: український контекст. Лексикон неперекладностей / Барбара Кассен, Костянтин Сігов, Андрій Васильченко. — Київ: Дух і Літера, 2024. — Т. 5. — 496 с. — ISBN 9786178262402
Жорж Санд. Про літературу та мистецтво. Упоряд. Маркіян Якубяк. — Львів: Апріорі, 2016. — 264 с. — ISBN 978-617-629-314-9
Сверстюк Є.. Шестидесятники і Захід // Дисиденти. Антологія текстів / Олексій Сінченко. — Київ: Дух і Літера, 2018.
