Лідія Койдула

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лідія Койдула
Lydia Koidula-Sachker.jpg
Моя вітчизна — моя любов. (ест. Mu isamaa on minu arm)[1].
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Лідія Емілі Флорентін Яннсен (ест. Lydia Emilie Florentine Jannsen), більше відома під псевдонімом Лідія Койдула (ест. Lydia Koidula); 24 (12) грудня 1843, Пярнумаа — 30 липня (11 серпня) 1886) — естонська поетеса, публіцистка, драматург.

Цитати[ред.]

  •  

Від дощу, вітрів і сонця
Вбережи мене, як мати.
Серце і землю естонця
Хто спроможний роз’єднати[2]!

  •  

Гадаєш, що Вітчизну свою уславиш словами: «Я син твій!»? Ні, брате, Вітчизна тебе уславить словами: «Мій сину!» «Що для мене можеш зробити? – нині вона питає, завтра ж може спитати: «Що зробити міг би для мене?[2]» — 1876

  •  

Зажди! Зоря для тебе мусить зійти[2].

Про Лідію Койдулу[ред.]

  •  

Стояла самотня жінка,
на березі моря стояла […]
І кажуть, що я вродлива,
Ти знаєш чому вродлива?
Бо ти у мене красуня,
земле моя нещаслива[3].

З вірша Ліни Костенко про Койдулу
  Ліна Костенко
  •  

Жінки відтворюють націю – буквально і символічно, аксіома, з боями підтверджена літературними практиками. Не так багато «національних поетів» в історії світової культури були жінками. Ця формула невипадково не має в академічному літературознавстві жіночої версії. Вочевидь, не буває національних поеток, так? Але є Койдула – самотня і вродлива. У Костенко вона стоїть на березі моря. А стояти ж їй довіку на кількох гротескно збільшених кам'яних брилах – і не дотягнешся[3]. — З есею «Лідія Койдула»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg