Любов — це відчуття тепла. Щастя — те ж саме, але у цьому випадку відчуття тепла мінливіше. Тепло від любові може жити в нашому тілі надзвичайно довго, це на рівні фізіології[2].
Подумати тільки, яке сильне й всемогутнє кохання! Воно не дивиться на нерівність роду, на низькість крові: все рівняє, змушує зневажати все й шукати самих тільки насолод своїх[3] — роздуми Трохима Халявського
Любов — це завжди складно. Та люди повинні бодай спробувати любити одне одного... І кожен повинен хоча б раз на власному досвіді відчути, що таке розбите серце. Бо розбите серце — добрий знак. Це значить, що ми принаймні намагалися любити.
Люди казали:
«Тяжко на світі,
Тяжко закоханим жити».
(…)
Смійтеся, люди;
Добре в коханні,
Гірко і щасно!
Смійтеся — плакать не буду![7] — «Люди казали…»
Лише любов є випадковим винятком, є винятковим випадком у дорозі.
Лише завдячуючи їй, ти можеш перейти на іншу життєву путь...
для себе і для неї безболісно.[11]
Рина Мазайло: Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти… Уля Розсохина: Ха-ха! Хіба це поможе? Рина Мазайло: Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто…[12] — Микола Куліш«Мина Мазайло» (перша дія, 2).
Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?[13] — Микола Куліш «Мина Мазайло» (третя дія, 1).
Любов не ревнує. Вона не вихваляється, не зазнається, не поводиться непристойно, не шукає власної вигоди і не дратується. Вона не веде лічби образам. Любов усе зносить, в усе вірить, на все надіється, все терпить. Любов ніколи не згасає.[15] — 1 Коринфян 13:4-5, 7-8.
↑ аб365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
