Папуша

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Броніслава Вайс (Папуша)
Bronislawa Wajs.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Папу́ша (пол. Papusza, справжнє ім'я: Броніслава Вайс / пол. Bronisława Wajs; 17 серпня 1908, м. Люблін, Російська імперія — 8 лютого 1987, Іновроцлав, ПНР) — ромська класична поетеса, одна з перших поеток у своїй етногромаді. Авторка збірника віршів «Пісні Папуші» (1956), що витримав безліч перевидань. Очолювала табір, який осів після 1949 року в Польщі. Ромська громадська діячка, зазнала гонінь у часи Другої Світової війни.

Цитати[ред.]

  •  

До вас прийшла не хліба старцювати,
А слова доброго і віри я міцної[1]...

  •  

... як маленькі зірки
замерзають чорні очі
помирають серця[2].

З вірша «Криваві сльози – що ми пережили від німецьких солдатів на Волині в 1943 і 1944 роках»
  •  

Я гляну сюди, подивлюся туди
місяць купається в теплій воді,
наче в струмках циганського лісу.
Що сталося?
Все погойдується –
Це світ сміється[3].

Про Броніславу Вайс[ред.]

  •  

«До поезії треба сходитися, / Як до великого вогнища». Найвідоміша, либонь, цитата з віршів цієї авторки. Біля вогнища вона залишилася зрештою сама, ледь-ледь на ньому не згорівши[1]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

«Папуша» – значить «лялька»: дівчина була дуже гарна. Звали її Броніслава Вайс. Вона була ромкою високого соціального статусу: очолювала осілий із 1949 року в Польщі табір. Писала пісні та вірші, ніколи цього не вчившись спеціально, а грамоту опанувала, вимінюючи під час подорожей уроки на харчі[1]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»

  — Ганна Улюра
  •  

«Слова розбрелися маленькими літерами». Тридцять чотири роки самотності. Бездітна вдова, від якої відвернулися всі, навіть хлопчик, якого вона виховувала. Папуша померла на самоті, в злиднях, і з глибоко зраненою психікою. Дві прижиттєві збірки, дві посмертні[1]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»

  — Ганна Улюра
  •  

Вайс написала чи-то довгий вірш, чи-то коротку поему, яка зветься «Криваві сльози – що ми пережили від німецьких солдатів на Волині в 1943 і 1944 роках». Роми з табору Папуші переховувалися в волинських лісах, сюжетно її вірш саме про це. Вони рятуються в болотах, відчувають холод. Голод, страх, лютий жах навіть. Надія тільки на зірки, до яких вірш і звернений. Бо лише потужні маленькі зірки можуть засліпити переслідувачів, вказати їм неправильний шлях, «щоб єврейські й циганські діти могли жити»[2]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»

  — Ганна Улюра
  •  

Її вірші позбавлені визначеного розміру чи чіткої регулярної метрики, ба більше – ритм у її творах теж нерегулярний, він часто «збивається» на речитатив. Тож у 2010-х її вірші читаються цілком актуально, як прекрасний витриманий зразок саунд-поезії; та і в 1950-х їх читали як пісні, «аранжовані» на папері[2]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»

  — Ганна Улюра
  •  

Дедалі більшу популярність Папуші в польській літературі пов’язують із потребами нової чутливості: вчитися чути голоси Інших. Можливо, напрямок, у якому рухається сучасна поезія, – це і є той шлях, яким пройшла Папуша. Нарешті вони синхронізуються[2]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»

  — Ганна Улюра
  •  

На зірки вона дивиться, коли їй страшно й тужливо, вона просить у них допомоги; до місяця вона звертається в моменти екстазу і щастя, вона дякує йому за радість. Вода, де омивається, відбивається і тремтить місяць – не просто ріка, а сльози[3]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»

  — Ганна Улюра
  •  

Папуша плаче не тоді, коли їй страшно, а тоді, коли вона щаслива. […] І ріки-струмки у неї – це завжди потоки сліз[3]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»

  — Ганна Улюра
  •  

Її програмним віршем вважається пісня «Вода тече», він тужливий і меланхолійний. Це вірш-спогад про свободу, яку тепер у ромів забрали: «Закінчився час циган кочових». Тепер їх можна побачити хіба як відбиток у стрімкій річковій воді, та вони швидші за течію – не зачепитися людським оком, не описати людською мовою[3]. — З есею «Броніслава Вайс (Папуша)»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg