Перейти до вмісту

Скрипка

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Скри́пка— струнний музичний смичковий інструмент. Має чотири струни, які настроюють на квінту (g, d1,a1,e2). З'явився у середині XVI століття. Музиканта, що грає на скрипці, називають скрипалем, іноді — скрипарем, скрипаком. Майстер, що виготовляє скрипки, називається скрипником.

Цитати

[ред.]
  •  

Віктор Гуцал переконує — відома у всьому світі скрипка має українське коріння. Як доказ він згадує фреску ХІ століття на куполі
Софійського собору, де зображений гудок — триструнний прототип скрипки. Гудок і справді вважають попередником скрипки поряд з лірою, гадулкою та іншими давніми інструментами, що побутували у різних народів[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Марічка Паплаускайте
  •  

Скрипка поширена у світі як один з найдосконаліших музичних інструментів. В Україні скрипка в її теперішньому вигляді була відома вже у XVI ст., що засвідчують поборові реєстри[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Марічка Паплаускайте
  •  

На початку XVII ст. скрипалі входять до складу полкової музики Війська Запорізького. Скрипка обов’язково супроводжувала вертепи. В побуті народу скрипка посіла належне місце в інструментальному ансамблі — троїстих музиках. Завдяки скрипці бурхливо розвивається жанр народно-інструментальної музики, основу якої становлять танцювальні мелодії, похідні марші і музика просто для слухання. Як колись, так і тепер є багато народних скрипалів-виконавців, які відрізняються певними особливостями видобування звуку, аплікатури, штрихів, принципами музичного розвитку, що надають їхній творчості характерності і неповторності[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Марічка Паплаускайте
  •  

Стосунки зі скрипкою — як стосунки з жінкою: любов тут може бути тільки взаємною. Якщо ти береш інструмент до рук з любов’ю і душею, то й вона видаватиме особливе звучання. Я завжди граю лише на власному інструменті — моя скрипка зі мною вже більше двадцяти років. Вона фабрична, а таким зазвичай не дають імен. Але у 98-му році її торкнулися руки майстра, який підтягнув її, і після того — зазвучала, немов жива. Назвав її Маргаритою[1]. — Зі статті «Від бандури до цимбал. Короткий путівник українськими народними інструментами» (2017)

  — Юрій Джміль

Примітки

[ред.]