У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Іваничук.
Рома́н Іва́нович Іваничу́к (27 травня 1929, Трач, Польська Республіка — 17 вересня 2016, Львів, Україна) — український письменник, поет, громадський діяч.
Батько був першим читачем усього, що я писав. Хоча й не хотів, щоб я став письменником, боявся, бо розумів: письменник, який не хвалить комуністичну систему, опиняється у в'язниці. Навіть наполіг, щоб я вступив на геологічний факультет.[1]
Наша література 20-30-х вирвалася на волю, як діти з класу: б'ються, чубляться кóпають одне одного, підніжки ставлять, — а потім всіх знову загнали в клас. Я рано познайомився з тими текстами, бо в мого батька вони були в домашній бібліотеці. Але потім він ті книжки спалив — за них могли посадити в тюрму[5].
Не хочу працювати на комп'ютері. Моя думка скрапує з кінчика чорнильної ручки.[3]
Правил написання історичного роману немає. Передовсім письменник має перевтілитися в епоху, про яку він пише, повірити в те, у що в житті насправді не вірить. Інакше не повірить йому й читач[6].
Тема відступництва, яничарства — вона є вічна. Людина хоче краще жити, піддається впливу, зраджує себе, народ, віру. За гроші вона стає манкуртом. Можливо, винні обставини. Треба викликати в людей огиду до того почуття зради за гроші.[3]
Узагалі, художна проза — це передовсім стиль. Коли його немає, в тексті може бути досконала мова, але читачеві від неї захочеться завити, як вовкові на місяць, бо ж там не буде якихось шукань, свіжості, інакшості. Свій стиль виробили Стефаник, Коцюбинський, Керницький, Вінграновський, Бічуя[7]…
Я завжди цікавився історією. Взагалі, така моя натура — любив читати історичні романи, повісті, книжки Чайковського, Кащенка. У дитинстві навіть пробував осмислити Грушевського.[3]
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
