Епоха йде вперед, а кожна людина починає спочатку. (Йоганн Гете)
Є люди настільки скупі, немов вони збираються жити вічно, і настільки марнотратні, немов вони збираються вмерти завтра. (Аристотель)
Є люди, що поклоняються Аллаху з вигоди, і це — поклоніння торговців, і є ті, що поклоняються Аллаху з трепету, і це — поклоніння рабів, і є люди, що поклоняються Аллаху із вдячності, і це — поклоніння вільних. (Алі ібн Абу Таліб)
Жодна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті, хто заслуговують, не змусять тебе плакати. (Габрієль Гарсія Маркес)
Коли люди з презирством, злобою відносяться до тебе, се знак, що в тебе є скарб, якого завидують тобі і раді б його відібрати. Тобі байдуже те, за чим побиваються вони, а вони завидують тобі рівноваги, спокою, погоди душі… (Кравченко Уляна)
Людина — створення щонайменше недалекоглядне, особливо коли сам береться стверджувати, що щасливий, або вважає, що може жити своїм розумом. (Даніель Дефо)
Людина, — це линва, напнута між звіром і надлюдиною, — линва над прірвою.
Небезпечно ступати на линву, небезпечно йти по ній, небезпечно озиратися, небезпечно від страху здригнутися й зупинитись.
Велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона — перехід і загибель.[7]
Ми всі змінюємось, якщо подумати. Всі ми – різні люди протягом нашого життя. І це правильно, це добре, треба йти вперед, поки пам'ятаєш всіх людей, якими був раніше. — «Доктор Хто» («Час Доктора»).
We all change, when you think about it. We're all different people all through our lives. And that's okay, that's good, you've got to keep moving, so long as you remember all the people that you used to be.[9]
Не знаючи ніякого бога, я зробив людину предметом свого поклоніння. Звичайно, я встиг дізнатися, як низько вона може впасти. Але це лише збільшує мою повагу до неї, бо дозволяє оцінити ті висоти, яких вона досягла. (Джек Лондон)
Об’єднайте Бога у людині і загине світ від однієї думки про те.[3]
Що ти могла найвищого створити —
се чоловік. Із сих матеріалів,
які тут маєш під рукою,
хоч як не дмись,
нічого кращого створить не зможеш.
Тож час би, мамо, як старий той Ягве
(нащо вже пан був строгий і скептичний!)
сказать собі: «Спочину вже тепер!»
Признать: «Отсе я гарне сотворила!»[11] — «Мамо-природо!..» («В плен-ері», збірка «Із днів журби»).
Я переглянув багато хронік з минулого різних планет, але жодного разу не бачив, щоб на акціях протесту люди тримали транспаранти на зразок: «Ганьба нам! Ми самі обрали таку владу». (Валентин Авраменко)
Я переконався, що існуюче визначення «людина — розумна тварина» фальшиве і дещо передчасне. Правильніше формулювати: «людина — тварина, сприйнятлива до розуму» (Григорій Горін[12])
Якби мені людина сказала: «Какая разніца» – і потім перейшла на українську мову, я б повірив, що для неї справді нема різниці. Але «какая разніца» кажеться як виправдання, щоб ніколи і за жодних обставин не переходити на державну мову цієї країни. Це якась орвелянська формула, коли правда – це брехня, любов – це ненависть, а війна – це мир.
↑Франко І. Зібрання творів: в 50 т. // за ред. П. Й. Колесника; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1976. — Т. 3. — С. 34