Людина, — це линва, напнута між звіром і надлюдиною, — линва над прірвою.
Небезпечно ступати на линву, небезпечно йти по ній, небезпечно озиратися, небезпечно від страху здригнутися й зупинитись.
Велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона — перехід і загибель.[1]
Епоха йде вперед, а кожна людина починає спочатку. (Йоганн Гете)
Є люди настільки скупі, немов вони збираються жити вічно, і настільки марнотратні, немов вони збираються вмерти завтра. (Аристотель)
Є люди, що поклоняються Аллаху з вигоди, і це — поклоніння торговців, і є ті, що поклоняються Аллаху з трепету, і це — поклоніння рабів, і є люди, що поклоняються Аллаху із вдячності, і це — поклоніння вільних. (Алі ібн Абу Таліб)
Жодна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті, хто заслуговують, не змусять тебе плакати. (Габрієль Гарсія Маркес)
З-поміж усіх тварин тільки людина здатна сміятися. (Аристотель)
Істинне призначення людини — жити, а не існувати. (Джек Лондон)
Коли люди з презирством, злобою відносяться до тебе, се знак, що в тебе є скарб, якого завидують тобі і раді б його відібрати. Тобі байдуже те, за чим побиваються вони, а вони завидують тобі рівноваги, спокою, погоди душі… (Кравченко Уляна)
Людина поза суспільством — або Бог, або звір. (Аристотель)
Людина — створення щонайменше недалекоглядне, особливо коли сам береться стверджувати, що щасливий, або вважає, що може жити своїм розумом. (Даніель Дефо)
Між людиною освіченою і неосвіченою така сама різниця, як між живою і мертвою. (Аристотель)
Не знаючи ніякого бога, я зробив людину предметом свого поклоніння. Звичайно, я встиг дізнатися, як низько вона може впасти. Але це лише збільшує мою повагу до неї, бо дозволяє оцінити ті висоти, яких вона досягла. (Джек Лондон)
Я переглянув багато хронік з минулого різних планет, але жодного разу не бачив, щоб на акціях протесту люди тримали транспаранти на зразок: «Ганьба нам! Ми самі обрали таку владу». (Валентин Авраменко)
Людині важко без собі подібних. А із собі подібними ще важче.[4] (Володимир Книр)
Я переконався, що існуюче визначення «людина — розумна тварина» фальшиве і дещо передчасне. Правильніше формулювати: «людина — тварина, сприйнятлива до розуму» (Григорій Горін[5])
Людина постійно має чогось вчитися, радіти красі[6]
Ми всі змінюємось, якщо подумати. Всі ми – різні люди протягом нашого життя. І це правильно, це добре, треба йти вперед, поки пам'ятаєш всіх людей, якими був раніше. — «Доктор Хто» («Час Доктора»).
We all change, when you think about it. We're all different people all through our lives. And that's okay, that's good, you've got to keep moving, so long as you remember all the people that you used to be.[7]
Що ти могла найвищого створити —
се чоловік. Із сих матеріалів,
які тут маєш під рукою,
хоч як не дмись,
нічого кращого створить не зможеш.
Тож час би, мамо, як старий той Ягве
(нащо вже пан був строгий і скептичний!)
сказать собі: «Спочину вже тепер!»
Признать: «Отсе я гарне сотворила!»[8] — «Мамо-природо!..» («В плен-ері», збірка «Із днів журби»).
↑Франко І. Зібрання творів: в 50 т. // за ред. П. Й. Колесника; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1976. — Т. 3. — С. 34
