Герострати (роман)
«Герострати» — філософський роман української письменниці Емми Андрієвської, що містить міркування про Бога, людину та світ.
Цитати
[ред.]У вічності зло не існує, хібащо тільки добро, яке існує саме собою і яке люди без протиставлення його злу відмовляються пізнати, мовляв добро без зла не пізнавальне. Наче на те, аби пізнати яблуко, конче треба пізнати кислу капусту![1] |
Зло існує лише в смертному. Зло не що інше, як вияв смертности, і людство лише через непослідовність приписує йому самостійне значення, протиставивши його доброті. До доброти не існує протилежностей. Відсутність доброти це не зло, а порожнє місце. Бо не злом міряється доброта, а лише добром.[2] |
Бог — лише добрий, лише добро. Вже тому, що все вічне позбавлене натяку на зло, оскільки це суперечить самому поняттю вічності. З хвилиною, коли вічне виявило б у собі первні зла, воно перестало б існувати.[3] |
З того часу, як людина усвідомила себе людиною, тобто обмеженою смертним, її спалює туга за вічністю, і цим вона різниться від інших сотворінь, в яких підсвідоме прагнення вічности, як і в усьому існуючому, обмежується лише інстинктами продовження роду. Вже в самому понятті людина заложена туга за вічністю, і то за особистою вічністю.[4] |
Що поганого у геростратизмі, … коли бажання вічності природна річ, так само як процес прийняття їжі чи травлення?… Тільки геростратизм це — гіперболізація природної речі чи, якщо хочете, стану. Це не просто собі бажання вічности, а за всяку ціну прагнення вхопити вічність за роги.[5] |
Кожна атеїстична худобина, яка або не хоче, або боїться признатися в атеїзмі, запевняє, ніби вона вірить у Нірвану! Просто пошесть пішла на буддизм чи що![6] |
Пам'ятай одну споконвічну засаду: той, хто вперто ганить інших, сам неодмінно закаляв рильце в пушок. Не забувай цього. Це ходяча істина, яка підтверджується на кожному кроці.[7] |
Ех, слова, слова! Це лише скриньки, а як вмістити почуття в скриньки? Неможливо.[8] |
Кожен великий поет чи письменник рано чи пізно пише пророчі речі. Справжній поет неминуче пророк. Це закон.[9] |
Хіба вибір дається будь-коли забути? Хіба він не існує в людині від початку, і все залежить від того, виключно від того, коли людина це собі усвідомить?[10] |
Цитати про твір
[ред.]Роман «Герострати» нагадує шахову партію. В шахи грають початківці, середнячки-розрядники і грають гросмейстери. Чи розуміють щось початківці й більшість середнячків у гросмейстерських партіях — вони настільки складні, що їх наперед можуть передбачити тільки гросмейстери. Роман «Герострати» — це ґросмейстерська теорія і практика шахів у літературі.[11] |
|||||
| — Олександр Деко |
Примітки
[ред.]- ↑ Герострати, 1971, с. 39
- ↑ Герострати, 1971, с. 41
- ↑ Герострати, 1971, с. 42
- ↑ Герострати, 1971, с. 43
- ↑ Герострати, 1971, с. 52
- ↑ Герострати, 1971, с. 79
- ↑ Герострати, 1971, с. 84
- ↑ Герострати, 1971, с. 211
- ↑ Герострати, 1971, с. 213
- ↑ Герострати, 1971, с. 500
- ↑ Деко, Олександр (2000). "Проза Емми Андієвської : спроба аналізу". Соборність 1: 92–108.
Джерела
[ред.]Андрієвська Емма. Герострати. — Мюнхен: Сучасність, 1971. — 500 с.